Глава 13

– Знаєш, Татка, все залежить від людини, від її ставлення до тих чи інших речей. Ось взяти для прикладу звичайне каміння: неуважна людина перечепиться через нього, злий жбурне його, втомлений сяде на нього, підприємець побудує на ньому, Давид взагалі поборов ним Голіафа, ну а Мікеланджело його перетворив на архітектурне вишукане мистецтво, саме тому слід все сприймати філософськи, в тому числі і поведінку Павла. Якщо він схоче, то зробить усе, щоб ваші відносини поступово розвивалися, а якщо ні, то взагалі не бачу про що шкодувати…

Так, а в Богомолова те саме каміння замість серця, хотілося мені сказати для Єви, але я промовчала. Ми сиділи на кухні, де бабулік смажила на вечерю картопляне диво – мої улюблені деруни, які я могла з’їсти разом із домашньою сметаною штук двадцять не менше, і відвести душу на повну. Пам’ятаю, як літом під час того злощасного відрядження до Києва, де я з Богомоловим сиділи в якійсь кафешці, вирішила ознайомитись із повним меню блюд і була в шоці від того, що за двісті грам тертої смаженої картоплі вимагали трьохзначну цифру, а тут вдома вони зроблені з душею та любов’ю,  тому для мене взагалі безцінні!

Я переповіла для Єви нашу короткочасну випадкову зустріч із Павлом і про те, що він був вкрай здивований моїм фізіологічним станом.

– Тепер мені все зрозуміло… Ось чому ти так різко від мене «поморозилася», хоча я для тебе особисто нічого поганого не зробив і ти могла хоча б мені про це сказати… – образливим тоном промовив він і навіть не спитавши мене про проблему з приводу якої він звернувся до управління, стрімко вибіг з приймальні.

– Татка, не смій мені киснути, як молоко на сонці, мені вже набридла простокваша, хочу, щоб ти була, як мінімум, апельсиновим фрешем, з кислинкою, проте маючи освіжаючий ефект! В кожному році є лише два дні, коли нічого не можна зробити! Один, як ти знаєш, називається «вчора», а інший – «завтра», тому «сьогодні»  – це найкращий день, щоб любити, вірити, діяти і перш за все жити! Отже, починай вже радіти тому, що в тебе є! – Єва мені хитро підморгнула, ніби даючи натяк на те, що самотньою я точно не залишуся.

Пролетіли новорічно-різдвяні свята, а з нею і зима, як яскраве пір’я папуги Мані над нашими головами, що ми навіть не встигли збагнути, як настала весна. Так і живемо: від кавунів до мандаринок, та від зелених «цибахів» до соковитих яблук. Враховуючи, що січень та лютий були без снігу та ожеледиці, на вулицях панувала справжня весняна погода: голосно співали пташки та приємно зігрівало сонце.

В березні навпаки прокинулася зимова погода, натрусило снігу майже по коліна. Я гуляла одеськими вуличками зі своїм шарпейчиком Еросом та насолоджувалася морозним свіжим повітрям. Час в декреті тягнувся мені вкрай довго, здавалося, що кожен новий день став накопичувати нетерпіння: очікування подій та відсутність подій. Господи, як ті бідні слонихи два роки виношують дитинча?

– Навіщо так нагодовувати пса, щоб він ледве бігав, - звернулася до мене якась дама у довгій рудій, як лисиця, шубі та в чорному капелюсі. – В нього ж буде ожиріння…

Є такий тип людей, які люблять скрізь всунути свого носа, навіть коли їх про це не просять. Здавалося, ніби така дрібничка, але мій настрій дуже швидко зіпсувався, як банан після холодильника.

Я блукала по місту, періодично заходячи до магазинів із дитячим одягом, але так нічого і не купила. З однієї сторони я вже давно хотіла скупити усе необхідне для новонародженої дитини: повзунки, сорочечки, чепчики, коляску, ванночку та інше, а з іншої сторони Єва радила мені цього не робити, оскільки вважала це поганою прикметою. Як ці прикмети ускладнюють і без них непросте життя.

Щойно я відійшла на безпечну відстань від настирливої мадам у капелюсі, як в мене раптом на екрані засвітилася Ж.П.

– Наталочко, доброго дня! Вибач, сонечко, що турбую, але мені вкрай треба твоя допомога, ти б не могла під’їхати сьогодні на роботу? Я все розумію, що ти офіційно у відпустці по вагітності та пологах, але я тебе чисто по-дружньому прошу, допоможи мені, ок? Тим більше, що чим більше рухаєшся, тим легше та швидше пройдуть пологи, - розсміялася вона, як мені здалося, фальшивим сміхом.

Як шуткував наді мною Паша, що можна в житті відмовитися від всього, але чи варто? Тому я все ж таки пішла на зустріч своїй начальниці.

– Ох, Наталю, скільки раз тобі казала, не клади ключі на стіл, грошей не буде, - пробубніла головний бухгалтер, яка увірвалася відразу до мого кабінету щойно я зайшла.

– Знов ті прикмети! В мене папуга вдома, імітуючи пісню LP, голосно свистить, то що їй дзьоба заклеїти скотчем, щоб не свистіла, а то грошей не буде? Треба, щоб не було корупції в країні, тоді в простих людей будуть гроші, звісно простіше все на прикмети списати… –  роздратовано промовила я, бо вже наболіло.

Ох, знала б я для чого викликала мене до себе начальниця, то ще б триста раз поміркувала над тим чи варто було приїздити мені на роботу. Я сиділа, як тупенька вівця і кліпала очима перед ревізорами із державної аудитслужби, які прибули на позапланову перевірку і виявили в управлінні чисельні порушення. Мене кидало то в жар, то в холод, оскільки я почала усвідомлювати, що якщо вчасно не усунути ці порушення мені та начальниці разом з бухгалтером «світить» кримінальна стаття за розтрату державних коштів. Але несподіванкою було те, що Ж.П. разом з бухгалтером в унісон заспівали, що вони діяли по закону, і що порушення були лише з мого боку, оскільки це підтверджується документами на яких стояв лише мій підпис. Все відбувалося, наче в жахливому сні, я намагалася виплутатися із щільних тенет, але марно…