Глава 19

Відчуваю себе корисною та невтомною: усю ніч блукала у лісі податкових норм, і вже на ранок я із повною бойовою готовністю була здатна відзвітувати перед Павлом про особливості оподаткування ПДВ факторингових операцій.

  Зробивши міцну каву, я вийшла на балкон помилуватися літнім світанком і була вкрай вражена: для середини липня, погода була аномально холодною, оскільки на стовпчику вуличного термометра температура ледве сягала позначки  +11,5 °С. Я стрімко занурилася у бездонну шафу, але після декількох хвилин пошуків виявила певні недоліки свого схуднення: усі мої штани та джинси дивилися тепер на мені, як козацькі шаровари, на жаль, навіть тоненьких колгот на 20 ден із «залакованою діркою» ніде не завалялося. Проте вдало були заархівовані чарівні панчохи п’ятирічної давнини на силікованій липучці та оздоблені мереживними сердечками, але ж не одягати їх на роботу?

  В офісі Павла дивним чином не було, хоча зазвичай він приходить вчасно, із дисципліною в нього завжди все суворо, ніяких відхилень в роботі, усе суто за графіком. Подумки я налаштувалася на робочий лад, тихенько ввімкнула спокійну музику в ютубі і поринула в написання позовної заяви. Щойно я закінчила друкувати перший абзац, як подзвонив Вовк і сонним голосом наказав, що оскільки його сьогодні не буде, то по можливості звернутися до суддів про перенесення судових засідань, а в разі необхідності – взяти в них участь. Оце так розклад! Без підготовки виступати перед судом, а що? Так, я звісно не Модільяні, щоб створювати виразні та чуттєві портрети, проте я вмію виразно та чуттєво захищати порушені права громадян, тому вирішила взяти участь в декількох справах одразу, не відкладаючи їх на іншу дату. Мене, навіть не бентежив той факт, що на мені були панчохи, які були надійно прикриті довгою блакитною спідницею, які я все ж таки відважилася одягнути сьогодні. Така таємнича жіноча логіка. Така незбагнена дівоча душа!

         На годиннику була вже десята година ранку і варто було б поквапитися, щоб встигнути вчасно прибути на заплановане засідання. Раптом телефон сповістив про розряд акумулятора, чим мене добряче засмутив, оскільки вранці, граючись із Максом, цілком забула про зарядний пристрій. Незабаром я згадала, що із Вовком в нас одна модель телефону, оскільки не являємся ярими прихильниками айфонів, в нього стовідсотково має бути зарядний пристрій і негайно приступила до його пошуків. Яке ж в мене було щире здивування, коли замість розшукуваної речі, у верхній шухляді робочого стола Павла, я раптом наштовхнулася на гумове спорядження для інтимного спілкування. Цікаво, навіщо воно йому в офісі? Хоча можливо, він прихильник фільму «Останнє танго в Парижі», де зненацька спалахує тваринна пристрасть, секс без імен, біографічних подробиць та планів на майбутнє. Ось вона чоловіча загадкова логіка. І так само незбагнена чоловіча душа.

           Проте моїм намірам не судилося збутися: до мого кабінету розгорнули справжнє паломництво із букетом проблем клієнти, які, як справжні ортодоксальні раввіни, зібралися для святкування Рош ха-Шана, тобто Нового року іудеїв. Відповівши по суті на численні запитання про те, як зобов’язати ЖЕК зробити ремонт у будинку після пожежі та як відсудити у Пенсійного фонду підвищену пенсію, я відчувала себе справжньою олімпійською чемпіонкою з гімнастики. Ні, звісно, до Ганни Різатдінової мені, як вгодованій бамбуком панді до витонченої лані, проте, у досягненні найкращих показників в артикуляційній гімнастиці мені не було рівних: швидкість рухів нижньої та верхньої губ, а головне – язика, була просто блискавичною. Але, на жаль, навіть із такою космічною швидкістю, я не встигала потрапити на судові засідання, тому прийшлося розіслати заяви про їх перенесення на інші дати. Щойно настав момент, щоб закинути ноги на стіл і розвалитися у шкіряному кріслі, як пролунав дзвінок від Вовка, який привів мене в черговий раз у повну бойову готовність.

– Наталю, - оксамитово рокоче Павло, - тут така справа… Коротше кажучи, через півгодини мені необхідно, кров з носа, бути в апеляційному суді по моїй скарзі, інакше мій «бандіт»-клієнт підірве мене разом з цим судом, тому негайно бери червону папку на моєму столі і миттєво їдь туди.

   Виявилося, що Вовк – спражній майстер «вангування», бо прибувши до суду, завдяки переповненому громадському транспорту, де підстаркувата Барбі своєю «брендовою» сумочкою з «Хумани» ледве не порвала мені капронову панчоху, і, як наслідок, я виглядала так, наче виграла головну битву сезону. Я зустріла Павла перед входом до апеляційного суду, де він нахилився над чорно-білим котом і ніжно гладив його по спині. Перед очима  миттєво розвіялися темні хмари і золоте сяйво пролилося зверху,  в потоці золотого світла спалахували та кружляли різнокольорові іскорки, які падали на обличчя із кришталевим дзвоном. Цей дзвін відкликався божественною мелодією у серці. Неймовірна та незрозуміла радість охопила мене. Приємне передчуття зігрівало душу. Павло, відчувши мою присутність, повернувся до мене та засяяв стоваттною посмішкою, але суворий голос співробітника слідчо-оперативної групи відразу вернув до сумної дійсності.

– Негайно покиньте територію суду, оскільки ми отримали повідомлення про замінування і нам слід все тут ретельно перевірити, - виставивши нас за огорожу, він попрямував до приміщення разом із німецькою вівчаркою, в якої від «щедрого» годування випирали ребра.

         – Оце так «фортануло», - посміхнувся Вовк, - це мабуть щонайменше годину перевіряти суд будуть, тож можна тим часом піти кави попити.

         Вовк пригостив мене «амерікано» з молоком і одночасно ввів мене в курс справи. Така чудова атмосфера: п’янкий аромат кави, кремова пінка, обмежена білими краями пластикового стаканчика, приємний для вух голос Павла… Так, слід зосередитись на роботі, немає про що тут мріяти! Так, що ми маємо? Клієнт, який наразі перебуває в СІЗО, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, він начебто брав кошти з людей у вигляді задатку на будівництво бюджетних квартир у багатоповерхівці на узбережжі Чорного моря, а зібравши декілька мільйонів – «заморозив» новобудови: тепер в людей ані житла, ані грошей, бо цей шахрай виявився дуже спритним, адже він створив ряд кооперативів у курортних містах: Чорноморську, Затоці, Одесі, які насправді були «прокладкою» між забудовником та людьми-інвесторами. Павло дуже не хотів захищати цього злочинця, але його дуже «попросив» хороший друг по минулій службі, і він ніяк не міг йому відмовити.