Глава 3

а ти в моєму серці провела екскурсію,

сама навіть не в курсі,

мене ніяк не відпустить..

 — Ти розумієш якими можуть бути наслідки твоєї неуважності?! — в кімнату Романа зайшов батько і кинув йому газету на стіл. 

 На першій шпальті місцевого видання міфології містилася інформація про те, що в наших краях завелися вовки, яких ніхто не бачив вже близько сотні років. 

 Роман був ошелешений даною інформацією. Він ніколи не гуляв по місті у подобі вовка, тренувався чітко по встановлених ще батьком Сірком законах. 

 — Батьку, це не я! Я навчився контролювати всю свою сутність поки ти був у відрядженні. Вчора я цілу ніч провів удома за читанням і аж ніяк не міг гуляти по вулицях міста у вовчій шкурі. 

 — Добре, Романе, вірю тобі. Пробач що погарячкував. Але хто це тоді? Можливо до нас знову повернулися вовки? А якщо ні, то хто міг повернутися сюди? — збентежений тон голосу пана Миколи наповнював кімнату підлітка. 

 — Тату, ти ж знаєш, що просто так характерники не блукають, повідомляють причину свого візиту відразу. То значить це не характерники. 

 — Вітаю, синку, у нас завелись перевертні. — батько з чудною усмішкою поглянув на сина. 

 Раптом у кишені старшого Безсмертного завібрував телефон. Наш Роман піднапряг слух і почув жахливі речі: "стаття 115. Вбивство".

 — Ти чув, я маю їхати. Повідом усіх наших про наші підозри. 

 Микола Безсмертний працював майором поліції у Кам'янець-Подільському відділені. 

 Роман місця собі не знаходив. Обзвонивши усіх родичів, він вирішив дізнатися ситуацію довкола. У кожному селі у Безсмертних є родичі або знайомі, з такими ж можливостями, які має Роман, які обіцяли переглянути всю околицю. Так просто це залишити не можна. Діється щось дивне.

 Роман не зміг залишити усього цього просто так. Переодягнувшись в темний одяг, він вийшов з дому і пішов у бік гаражу, де стояв припаркований його не такий уже старий Lifan LF250-3A. Цей мотоцикл був подарунком на Романове шістнадцятиріччя. Одягнувши захисний шолом, Роман завів свого залізного коня і поїхав у бік міста на невеличку розвідку. 

 Прохолодне нічне повітря так і хотіло пробратися крізь шкіряну куртку хлопця, але залишалось лише на шиї, яка була не захищена. Зірки та повний місяць світили яскраво і робили хорошу видимість. Тиша. Спокій. Як же цього не вистачає в міській метушні. 

 Проїжджаючи місцевий парк, Роман помітив вогонь, який палав з його центру, а довкола полум'я зібралася купка людей. Всі вони були одягнені у щось схоже на мантію. Думка щодо цього у хлопця була остаточною. 

"Чудово! Я потрапив на місцевий відьомський шабаш." — подумав Роман і зліз з мотоцикла. Хлопець впевнено покрокував до цієї будки юних екстрасенсів, де було досить дивно побачити одну знайому йому особу. 

 — Шановні юні чи не дуже міледі! Даруйте, але на цій території чаклувати заборонено. Вона належить Безсмертним і рекомендую вам усім піти звідси. — крикнув Роман і його погляд зупинився на одній міледі — Василині Юркович, однокласниці Романа. 

 — Даруйте, — промовила одна відьма, — за древніми правилами ми можемо чаклувати де завгодно. 

— Це територія, яка вже майже 500 років належить Безсмертним. І чаклувати на ній заборонено без дозволу власника. — впевнено відповів Роман. — Якщо моя сім'я побачить чи відчує ще раз тут ваші чари, будуть вам непереливки. 

 — Хто ти такий щоб нам вказувати? — відповіла найстаріша відьма і почала промовляти заклинання. 

 У Романа запаморочилось у голові і пришвидшилось серцебитття. Але це подіяло буквально на декілька секунд. Раптом очі хлопця загорілись яскраво голубим світлом і той поглянув на них. 

 — Я думаю вам повторювати ще раз не потрібно. Ваші дешеві фокуси на мене аж ніяк не діють. Щоб більше я вас тут не бачив.

 — Послухай юний хлопче. Дурний вовк не буде вказувати давньому роду язичників чи можна тут чаклувати чи ні. Ми вибрали саме цю територію і твого дозволу питати не будемо. — сказала найстарша з них. 

 — Я вам не дурний вовк, а характерник, — зі злістю промовив той. — Я не буду повторювати по декілька разів. Щоб більше я вас тут не бачив. 

 Усі жінки впали на землю, тримаючись за голову ніби від болю. 

 Роман повернувся і пішов у сторону свого мотоцикла. Він поглянув на місяць — повня. А йому зовсім легко і він не є заручником своєї природи, а повноцінним характерником, як його предки. Сильний хоробрий козак, який життя покладе заради свого краю. 

 Роман їздив по місту та околицях, але нічого крім декількох мавок біля лісу не бачив. 

 — Доброї ночі, юні леді. — Роман зняв шолом та привітався до мавок.— Як ваше життя? Чому гуляєте так далеко від дому?

 — Доброї, Романе! — відповіла одна із них.— Ми збираємо рослини для нового рецепту чаю. Можливо завітаєте колись? Давно ви у нас не гостювали. 

 — Звісно, чудова Аделаїдо! Неодмінно завітаю. А зараз прямуйте додому. У наших краях завелись темні сили і ми не знаємо що це чи хто це. 

 — Якщо щось буде потрібно, ви звертайтесь. Завжди до ваших послуг. — відповіла найменша і вони всі побігли в лісові зарості. 

 Багато жителів лісу були у хороших стосунках з сім'єю Безсмертних. Вони завжди допомагали один одному, виручали не раз. 

 Хлопець повернувся додому пізно. Через декілька годин йому вставати до школи, а цей ще навіть не лягав. 

 Лайкою зустрів його собака, який сидів у вольєрі біля будинку. Відчувши знайомий запах хлопця, він перестав лаяти і поринув знову у сон. 

 Роман сидів на своєму залізному коні і думав про усе: про себе, про убивство, про цей дивний шабаш та про однокласницю, яка була на нім, про усе можливе і неможливе. З роздумів його вивів звук машини. Приїхав батько. Микола вийшов з автомобіля і аж ніяк не очікував побачити тут свого сина.