Хардвуди: Неістовий кулон Блакитного Ока

1 розділ

Перше, що побачила, відкривши очі — павутина. Чи не де-небудь на стіні, а прямо на моєму обличчі. Крізь неї дихалося насилу: павутина забивалася в ніздрі при вдиху, і бачилося все, як в тумані. Як довго я лежала нерухомо, якщо павук сплів на мені цілий мегаполіс? Я прислухалася до себе. Начебто нічого не боліло і не затекло. А головне рухатися могла, значить пора прибрати цю гидоту з себе. Стягнула одним шматком.

Пахло квітами. Немов лежу посеред клумби. Але судячи по стелі з дерев'яними балками, я в приміщенні. Я намагалася поборсатись в пам'яті, як тут опинилася і що робила напередодні. Останнє, що пам'ятаю: з Іриною святкували вступання на курси Львівської національної академії мистецтв у кафе. Цей день ми дуже довго чекали! Стрибали від щастя і вже починали думати про подальші дії. Все йшло чудово, поки невідома нам людина з прикритим обличчям перед очима не клацнула пальцями. Трошки банально, як на мене, але це правда.

На цьому і перервалися спогади. Голова почала сильно боліти, а руки тремтіти. Встати було доволі важко. Добре, що поблизу було невелике дерев'яне крісло, об яке я могла спертися при падінні. Коли остаточно прийшла в себе, почала розглядати місце, у яке я потрапила. Нагадувало щось під стрих, в який клали весь старий непотріб. Приміщення було все переповнене лахміттям! Що мені найбільше було цікаво — дзеркала. Багато дзеркал. Десь по довжині стриху стоять по шість дзеркал, які прикриті темними порваними тканинами. Вікна були маленькі й подовжені. На кожному вікні вимальовувалися різні малюнки, стікла чимось схожі на вітражі. Через море речей я важко пройшла і втупилась поглядом через вікно на двір. Цікаво, це мені сниться? Через кольорове стікло мені важко було роздивитися територію, але я змогла замітити багато силуетів людей, які ходили туди-сюди по зеленій травичці. І ще одне: цікаво, а Ірина також тут?

Було видно, що на дворі світило яскраве сонечко. Його промені пробивалися через стікло, тим освічуючи більшу частину приміщення кольоровим світлом.

Що це за дім? Думаю, якнайкращим рішенням буде вихід з цієї хмари пилюки й роздивитися все з загального боку. У кінці коридору замітила невеликі дерев'яні двері. Я повільно підійшла до них. І що дивного? Двері були не замкнені. Я завагалась відкрити. А що, якщо там хтось мене підстерігає, а я як вийду — на мене накинеться? Ось такий варіант. Але як не послухатись свого ентузіазму й не вийти з приміщення? Кілька секунд я роздумувала над своєю дією, але рішилась. Рвучко відкрила двері та раптом мене осліпило яскраве світло. Я прикрила очі долонею і прищулилася. Мене раптово стало все дратувати. Не те, щоб я не любила білий колір, але білі стіни, двері, підлога і до того ж увесь коридор — це вже перебільшення. Та й коли я трохи звикла до кольору коридору, то змогла його роздивитись. Високі колони круглої форми з дрібними узорами підпирали стелю, підлога постелена білим ламінатом. З одної сторони коридору вставлені величезні квадратні вікна, через яких можна погледіти на вид, який укривається за стінами. На стелі висять багато однакових красивих люстр з багатьма завиточками, на кожних з них прикріплені маленькі лампочки. Подумалось мені, що цей коридор довжелезний, якщо поглянути в ту далечінь, в якій ніби то коридор закінчується.

Пусто. Нікого не бачу. Я вже йду по коридору п'ять хвилин, поки що нічого дивного не знаходила. Та й мені це потрібно? Я не виділа ні одного повороту в іншу частину будинку, ніяких дверей, лише мій друг-коридор. Мені це набридло. Але ні з того, ні з сього замітила дещо дивне, що знаходилось посеред коридору. Я підійшла і придивилась: щось схоже на прозоре желе, яке переливається в мутні фіолетові кольори. Воно ніби рухається, видається невеликими хвилями й ніби кличе до себе. Що це? Що за дивина трапляється зі мною? Думаю, перед тим, як я потрапила сюди, стукнулась головою. Але це дещо нагадувало мені дуже давню розмову моєї вдови зі мною. Мила, повненька, м'яким характером жінка, яка вирощувала мене під своїм крилом та любила, не була моєю матір'ю. По історії Люсі, її попросили удочерити мої справжні батьки, адже мені тоді буде безпечніше на Землі. Я не розуміла її наголосу саме на слово «Землі», тому з часом поговорила й на цю тему. Вона відповіла, що сама не знає повністю та й не наважувалась тоді спитатись. Люсі з каменем на серці говорила мені правду, а від її відповіді я все більше дивувалась і мрачніла. Я не повірила їй. Лише зійшлась думкою на тому, що мене просто покинули батьки. Та і як повірити у ці її казочки? Ніби мені загрожувала в ранньому дитинстві небезпека, адже я представляю себе загрозою для деяких поганців в іншому світі. І що, я могла зразу повірити в те, що чула? Але насправді дивно, що минуле і теперішнє зараз переплітаються у цьому коридорі.

Я простягнула праву руку до цієї дивної штуки. Цікаво, я ні відчуваю нічого, лише бачу як вказівний палець пройшов через фіолетове поле. Я вирішила засунути цілу руку, а потім вже і поринутись суцільно. Я нічого не відчула, лише замітила, що коридор став поступово перетворюватися в невелику кімнату, а точніше кабінет чогось. Коли я повністю перейшла через так званий «портал», той зник беззвучно.

Я не знаю, де перебуваю. Це ніби величезний зал, який схожий на ті, які знаходяться у відомих університетах та академіях. Столи з лавками поставлені на виступах підлоги в порядку зростання. Можна зрівняти з місцями в колізеї. Вигнуті, поставлені так, щоб усім слухачам було видно людину в центрі зали. Нікого не було. Приміщення охоплювала порожнеча. Слухала лише своє дихання, яке віддавалося тихим відлунням. Це так дивно і водночас трохи страшно опинитись тут не знати як і самій.

Але раптом у мої вуха прорізався голосний дзвін. Через нього я закрила руки вуха в надії придушити цей жахливий звук. Як я його ненавиджу! Ще у школі мене дратував цей звук. Я думала, що більше його не почую, але помилилася, на жаль. Через кілька секунд дзвін припинився. Почулися звуки за дверима зали і я поспішила заглянути.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше