Розділ 4

Йде останній тиждень першої чверті. Я виглядаю виснаженою і трохи психічно хворою в продовж основної частини дня. Схожа я на фізика котрий тримає електричний дріт і все ще дихає, бо десь там під ногами є рятівний килимок для йоги. Кожного ранку я працюю над лекціями котрі пропустила, бо мушу їх перездати. Моя сусідка Поллі, а іноді Поліна, ненавидить мене за мою вранішню активність, бо я заважаю їй спати. Коротше, Поліна вигадала нове правило, але була направлена до психолога. Мною, звісно ж.

- Поліна, - звертаюсь я до неї, - ти точно десь загубила свій мозок, якщо думаєш, що я буду прокидатись тоді, коли ти забажаєш!

- Не називай мене Поліною! – лише гиркає вона мені у відповідь.

На стіні біля дверей у нас в кімнаті висить список правил, написаний її рукою. І що ви думаєте!? Останнє, найтовстіше повідомляє: «Прокидатися не раніше 7.30 ранку! Заводити будильник не раніше ніж на 7.30 ранку! Починати ходити по кімнаті не раніше ніж о 7.30 ранку!» Я впевнена, що Поліна писала це у пориві пристрасті і лише з одним відкритим оком, якщо судити по накиданим на папір літерам. Я навіть віднайти там рядок не можу, починає крутитися голова.

Окрім Поліни мене дивує Ада, але я ніяк не можу наважитись заговорити з нею про це. До того ж, я припускаю, що вона може просто на ньому людяність відпрацьовувати. Оці її знаки уваги…. Кліпання очима, ніби її вії – це крильця метеликів. Новий блиск для губ… «І коли вона встигла його замовити!?» - думаю я і не можу відвести погляд від її руки, яка міцно тримає Ньюта за передпліччя.

Насправді, я не фанат усієї цієї романтики. Ну як хтось щось від мене захоче, я обіцяю собі подумати. Я то знаю причини ажіотажу на романтичні відносини. Знаю, що гормони у тому винні. А я не хочу бути маріонеткою змін в моєму організмі, заручницею вікових обставин. Але обіцяю собі подумати. Постійно обіцяю. Можливо через зайві знання я мушу іти на танці з Танемом. От тільки і сподіваюсь, що він нічого зайвого не подумає.  

Мушу зізнатися також і в тому, що життя моє змінилося на сто вісімдесят градусів. Здається, що я навіть друзів собі знайшла. Звісно, що знання стосовно того, що я можу робити за допомогою магії змінило мене. І життя моє також змінило. Навіть продовжує змінювати. Але чи було б моє життя таким самим, якби я не дала жодного шансу Ньюту, Танему і Аді?!

Тук. Тук. Чується звук з зовні кімнати. Я от тільки подумала, що потрібно підвестися, як двері відчинилися.

Штори, що відкидали рівну тінь, починають гуляти. Повністю відкрите вікно закривається. Я підбігаю до нього і хватаю за ручку, трохи налягаючи на комод, щоб не бахнуло.

- Доброго ранку сонечко! - якось занадто ніжно вітається Ада зачиняючи двері.

Я врешті решт відпускаю ручку, коли подруга проходить усередину кімнати. - Де сусідка? - запитує вона, знаючи, що відвідування моєї кімнати друзями суворо заборонено.

Сьогодні вона одягнена, досить просто – джинси і чорний гольф, ніякої шкіри. Перекинувши через плече, вона тримає за гачок вішалки плаття. «Привезли! Нарешті!» - думаю.

- Батьки забрали, - пояснюю і підходжу помацати її лоб, бо здивована її телячими ніжностями. - Ти не захворіла? – запитую у неї.

- Що ти робиш? – здивовано питає вона, коли я відчуваю м’яку намащену кремом шкіру.

- Фу, - кажу і відразу прибираю руку від її лоба, витираючи об піжаму.

- То не «Фу», - заперечує вона, - то пітательний кремчік від ІвРоше!

- Намагалась виміряти температуру! – у решті решт пояснюю я. – Чому це ти така ясна і доброзичлива. Зламали?

- Припини, - відмахується вона. - Це я сьогодні така лише тому, що ми не відсвяткували твоє день народження! Ну і через танці, – подруга посміхається і простягає руку з глянцевим пакетом, на якому квітки і метелики намальовані.

Я забираю пакет. Аж раптом вона кидає сукню, на постіль і лізе до мене з обнімашками. «Цілуватися не гігієнічно!» - думаю я і відсторонююсь.

- І хто з нас злюка? – запитує Ада. - Гаразд, тут у пакеті подарунки від нас трьох, мене Танем і Ньюта.

З тумби однією рукою я прибираю декілька ручок, гігієнку, стікери для нотаток і трохи пилу. Вони дружньо потрапляють у відкриту шухляду, з якої видніється край зошита, зарядне для телефону, відкрита коробка з тампонами, скляна коробочка для прикрас, зубна нитка, темна скляна баночка з мигдальною олією у середині. Закриваю шухляду. Зверху на тумбі залишилася книга Стефені Маєр «Господиня» і брудно сіра кругла плямка. Ставлю на тумбу пакет.

- Дякую вам усім! – кажу я, роблячи правдоподібно здивоване обличчя. Я то відразу здогадалась, що вони, щось планують, ще тоді коли Танем мене розпитував про мої уподобання…

- Сама їм подякуєш, –каже подруга. - Вони взагалі хотіли до тебе, зі мною іти! Уявляєш! Та я їм нагадала, шо твоя сусідка-гарпія, гостей не любить. Тож ті трохи заспокоїлись.  - розповідає Ада зручно розташуючись на ліжку Поліни. - А ти чтого не снідала? І взагалі Мороз? Я тобі стільки смсок надіслала!

- Мобільний інтернет закінчився, напевно, ну або щось зі зв'язком. Ну, ти ж знаєш, як тут працює мобільний інтернет! А не поснідала, тому що спала. Самим прекрасним сном, який тільки може бути.

- Це який такий?

- Без сновидінь.