Глава 3 (2) від 25.08

– Ах, яка я незграбна! – перебільшено заголосила вона. – З вами все гаразд? – і зробила абсолютно безневинне обличчя, а потім активувала захисне заклинання, справедливо чекаючи на помсту.

І та не забарилася. Однак цього разу Гамлоу відлетів від її щита, а Міра (так само «дбайливо») порадила йому дивитися під ноги і більше не «спотикатися». Здається, цього разу він і справді присмирів.

Ще раз оглянувши затягнуті туманом околиці, Мірана сіла в диліжанс, хоча їй все ще ввижався погляд чорного вовка. Слідом за нею зайшов лірон, який так і не сховав зброю, а просто поклав її на коліна. Двоє інших горе-мисливців теж тримали гансери напоготові і свердлили Міру неприязними поглядами. Кучер вдарив по конях – і карета повільно рушила з місця.

– Ти як, люба? – звернулася до неї повненька жінка середніх років, яка тримала на колінах малюка років п'яти. Вона також сиділа на місцях для «слуг». – Вибач, ми не знали, що й думати, от і…

«Зібралися кинути мене і поїхати…» – подумки закінчила Міра.

Хоча цих людей також можна зрозуміти. Їм дорогі власні життя, у кожного є свої турботи (діти, наприклад), тому ризикувати всім заради якоїсь незнайомої біднячки ніхто не збирався. Натомість Мірана – інша справа. Вона була магом (нехай лише побутовим) і звикла, що повинна піклуватися про тих, хто слабший.

Начебто небезпека минула, проте розслабитися не виходило. Щось викликало занепокоєння і підганяло посилити пильність. Інтуїції Міра цілком довіряла, адже та рятувала її не раз і не два. От і зараз передчуття не обдурили.

Вони проїхали всього нічого, Мірана ледве встигла скористатися накопичувачем і поповнити поріділий резерв, коли диліжанс різко зупинився, а зовні почувся галас.

– Що там? – тремтячими губами запитала молода блідолиця дівчина з аристократів.

– Так, що сталося? – підтримало питання літнє подружжя, яке теж займало «панські» місця.

– Боюся вас засмучувати, – відгукнувся Щур, який визирнув у вікно, тоді як інші побоялися це зробити, – але, здається, на нас напали...