Хазяїн Вовчої пустки. Книга 1

Глава 6 (3) від 26.08

– О, у нас гостя? – почувся приємний жіночий голос, і Міра зустрілася з лукавим поглядом блідо-блакитних очей.

Ця миловидна білявка виглядала досить молодо, проте відчувався в ній життєвий досвід, тому вона була далеко не дівчинкою. Та й поводилася відповідно. Одяг теж видавав у ній не найостаннішу мешканку тутешніх місць: бордова сукня з дорогої тканини зі вставками з високоякісного хутра, платинові прикраси з дорогоцінним камінням (які були не просто брязкальцями, а сильними амулетами). Хазяйка, не інакше.

– Пані… – у голосі Балагура чулася повага, і він схилив голову в поклоні.

Міра, не будь дурна, теж злегка вклонилася невідомій, але явно важливій особі.

– Яка вихована дівчинка, – всміхнулася жінка.

Білявка викликала симпатію. Напевно, саме так могла б виглядати дбайлива тітонька, якби у батька чи матері Міри була сестра. Однак не варто забувати, що у цієї «тітоньки» часом з'являються зубища та пазурі, так що будь-яка розмова з нею може стати останньою.

– Що, Ройсе, саме тобі дісталася почесна місія? – приєднався до розмови чорнявий чоловік. Його яскраво-зелені очі здалися Мірі на диво знайомими. Від нього віяло величчю і силою, ніби від короля, який пішов на заслужений відпочинок, але все ще здатний показати оточуючим, що на нього ще варто зважати. Одяг лише підкреслював це враження: чорний оксамитовий камзол з хутряною облямівкою, масивний золотий ланцюг зі смарагдами (теж потужний артефакт) та гнутий кинджал у золотих піхвах, рукоять якого також була прикрашена смарагдом. – Вітаю, панночко, – він уважним поглядом окинув Мірану і, вочевидь, залишився цілком задоволеним оглядом.

– Так, пане, – відповів шатен та вклонився, і Міра знову наслідувала його приклад і теж схилила голову. – Я дуже вдячний Рікдару за довіру.

– Ти це заслужив, – кивнув брюнет.

«Тож Балагура насправді звуть Ройс? Цікаво, як же кличуть Похмурого?»

Натовп розступився, пропускаючи новоприбулих у замок, але раптом білявка зробила крок до Міри і промовила, знизивши голос:

– Не найкраща ілюзія зовнішності, моя люба. Краще б тобі скоріше розвіяти це неподобство. Справжня ти набагато миліша.

– Д-дякую, так і зроблю, – пробурмотіла Мірана, яка зовсім забула, що на ній все ще знаходяться не найпривабливіші маскувальні чари.

Швидше їх позбувшись, вона стала з цікавістю оглядати дивовижне житло, де вирішила влаштуватися зграя господаря Вовчої пустки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше