Глава 9 (1) від 29.08

Міра, скосивши очі, вивчала співрозмовника. Він стояв, спираючись на полицю над каміном, і з перебільшеною увагою розглядав лісову галявину, зображену на найближчому гобелені. Височенний, м'язистий, на поясі золотий кинджал зі смарагдом, як і у брюнета, якого вона бачила напередодні. Поруч із Рікдаром вона, напевно, виглядатиме тростинкою, яку нічого не варто переламати необережним рухом. І їй треба з ним… Але як набратись сміливості відмовити? Злити такого собі дорожче. Тоді може спробувати знайти компроміс?

– У мене є час подумати? – Мірана вирішила розвідати ґрунт.

– Думай, – дозволив «вовк». – Але…

– Але…?

– Поки ти не приймеш рішення, з цієї кімнати не вийдеш. Вибачай.

«Чудові перспективи!»

Тобто їй (голодній та втомленій) треба сидіти тут і «приймати рішення»?! І він весь цей час перебуватиме поряд і нервуватиме ще більше? Втекти точно не вийде, і ніякі хитрощі (наприклад, раптове бажання відлучитися в дамську кімнату) не допоможуть. Ватажок Міру ніби наскрізь бачить, тож обдурити не вдасться. Але навіщо він усе це робить? Чи справді у нього серйозна причина чинити саме так?

– Цей ритуал… – почала вона. – Він настільки для вас важливий?

– Так, – чітко і невблаганно. – Інакше б я не вдавався до настільки радикальних заходів.

«От тепер і думай, Міро, що робити…»

Ватажок від свого слова не відступить, у цьому немає жодних сумнівів. Боротися з ним за допомогою магії марно, без магії – і поготів. Жодного горщика з квітами, статуетки чи свічника, щоб відважити йому по голові, поряд не спостерігається. Та й що було б, якби їй таки вдалося якось вислизнути з кімнати? Всюди перевертні, які знайдуть її майже відразу, а потім ще й зірвуть злість за невдалу втечу на людях з диліжансу.

– Може, я могла б зробити щось інше, щоб допомогти вам? – зробила вона останню спробу викрутитися.

– Твоя головна місія – участь у ритуалі! – заявив «вовк» непохитно. – Не раджу зволікати. Твої попутники голодні, особливо дитина. Чим швидше приймеш рішення, тим швидше їх нагодують.