Глава 10 (1) від 30.08

«Отже, мені не потрібно з ним… – накотило таке полегшення, що вона ледь не впала на підлогу. – О, Велідаре і Стрігелло, як мені вам подякувати за подібну милість?»

– Але чому ви дозволили мені весь цей час думати, що… – Мірана зніяковіло замовкла.

– Я навмисно не став розвіювати твої помилкові судження, так шантаж виглядав жорсткішим.

– І справді жорсткішим. У мене серце кров'ю обливалося, а ви... ви...

«Так, Міро, не ревти! Нікому тут не потрібна твоя істерика!»

– Пробач, але коли від тебе і твоїх дій залежать життя багатьох підопічних, доводиться забути про м'якість і діяти рішучіше і так, жорстко, – зітхнув перевертень. – На мені лежить велика відповідальність за добробут клану та цих земель. Будь-який король (якщо він гідний мати це звання) сказав би тобі те саме.

Вочевидь, так і є. Не дарма ж деякі монархи заради миру жертвують дочками чи сестрами, віддаючи заміж за колишніх ворогів. Але все одно змиритися з подібним станом було непросто.

– А що було б, якби я не піддалася на шантаж? – ризикнула поцікавитися вона.

– Наші закони я тобі озвучив. На трійцю недострілків чекала б смерть, – сказав ватажок досить різко, – а тебе й інших ми б відпустили (насамперед дитину, про яку ти так дбаєш). Але тепер ти врятувала всіх. Завтра вранці мої хлопці виведуть їх у людські землі, і твої супутники продовжать шлях. Але ми зітремо у них усі спогади про перебування в пустці та про тебе: нам не потрібні зайві проблеми.

«І правильно!» – подумки погодилася Міра, якій зовсім не кортіло, щоб ця трійця гадів привела сюди натовп народу і спробувала влаштувати облаву на вовків.

– Завтра вранці? – стрепенулась вона. – Не після ритуалу, а завтра?

Рікдар знову на неї подивився, і ледь помітна посмішка ковзнула по його губах.

– Ти дала клятву, що пройдеш ритуал, і я вірю твоєму слову, тому не триматиму тут людей цілий тиждень.

А це було несподівано приємно. Однак вона не могла зрозуміти, що саме змусило пройти чергову теплу хвилю крізь тіло. Те, що люди вже завтра зможуть повернутись додому? Чи те, що він говорив про довіру до неї, кого майже не знає? Клятва клятвою, але «вовк» не став перестраховуватись, і це накладає особливі зобов'язання. А ще несподіване бажання не дати йому пошкодувати про це рішення.