Хазяїн Вовчої пустки. Книга 1

Глава 11 (3) від 02.09

Зал з високими стелями арок був оформлений у чорно-золотавих тонах. По периметру довгі столи, на яких розставлені найрізноманітніші страви (переважно м'ясні). Ще один стіл розташовувався наприкінці кімнати на невеликому постаменті, до якого вели три сходинки. Вочевидь, це місця господарів.

У центрі приміщення знаходився строкатий натовп народу, який при появі Рікдара відразу припинив розмови і шанобливо замовк. Ватажок провів Мірану повз родичів у самий центр і злегка стиснув її тремтячу руку, заспокоюючи і проганяючи паніку, тому що стояти серед цілої купи перевертнів (нехай і в людському вигляді) їй доводилося вперше

– Це Міра. Вона погодилася пройти зі мною обряд ініціації, – сказав він урочисто. – Ставтеся до неї з повагою! А людей, з якими вона подорожує, на честь такої визначної події ми відправимо назад. Нехай живуть!

Зал зашелестів безліччю голосів, але серед поглядів, якими Міру окидали присутні, не було неприйняття. Швидше, цікавість та здивування.

– Вітаю, сину! Ти нарешті зробив вибір! – до них наблизився той самий величний брюнет, що зустрічав Міру біля замку. Під руку з ним йшла привітна білявка, яку Ройс нещодавно називав «пані». Обидва поглядали на гостю дуже прихильно.

Мірана знову вклонилася, як вона тепер переконалася, матусі й татові Рікдара.

– Ти прийняв мудре рішення, Рікдаре, – всміхнулася жінка. – Зайва кров нам ні до чого.

– Міро, це мої батьки – почесні члени клану, – у голосі «вовка» чулася повага. – Батько був попереднім ватажком і тепер передав цю відповідальну роль мені.

– Раміна, – представилася білявка.

– Зайнар, – відрекомендував себе її супутник.

– Дуже приємно! Я Мірана, можна просто Міра.

Вона кивнула обом і глянула на Балагура з Похмурим, які стояли за спинами господарів. Шатен, схоже, був зовсім не здивований новим статусом Міри і поглядав на неї доброзичливо. Значить, Рікдар розповів йому про все заздалегідь. Зате для попелястого новини явно виявилися несподіваними. Він кинув на Мірану погляд, у якому була така гримуча суміш несхвалення, обурення та здивування, що вона автоматично відступила на крок і сховалася за спину ватажка. Імпульсивне рішення, але тіло рухалося саме, не чекаючи, поки розум дасть сигнал, ніби відчуваючи, що саме тут найбезпечніше місце.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше