Хазяїн Вовчої пустки. Книга 1

Глава 12 (2) від 05.09

Залишок трапези пройшов більш-менш спокійно, а потім хтось із перевертнів дістав лютню і почав співати приємний мотив. Дехто підхопив пісню – і незабаром зал наповнився мелодійними звуками незрозумілою мовою.

– Я теж заспіваю для тебе сьогодні ввечері, – прошепотів Рікдар, обдавши щіку теплим подихом. – Але це буде не зовсім звичайна пісня.

– Правда? – відгукнулася вона, а серце застукало як шалене. – Буду чекати з нетерпінням.

– Тоді ближче до півночі вийди на балкон.

«Вийди на балкон...»

Ну чому це прохання виглядає так… так романтично?! Він, напевно, не мав на увазі нічого такого, проте Міра відчула себе героїнею любовного роману, якими, як і більшість дівчат в академії, не гидувала під час навчання. Потрібно ж було чимось відволікатися від занять і компенсувати відсутність особистого життя.

Пролунало ще кілька спільних пісень, і ватажок запропонував провести Мірану до кімнати. Побажавши доброї ночі батькам Рікдара та його друзям, вона піднялася з місця і пішла за «вовком».

Побачивши, що Хазяїн вийшов з-за столу, решта присутніх теж потихеньку почала підніматися. Чоловік із сірим волоссям і жовтими очима і шатенки з такими ж очима знаходилися неподалік і дивилися на Міру несподівано дружніми поглядами. Поруч із ними стояв малюк років п'яти-шости, сіроволосий і жовтоокий.

– Це батьки врятованого тобою щеня і сам Дайл, – тихо повідомив Рікдар. – Хочуть висловити подяку.

– Та не варто… – відмахнулася вона.

– Варто. Не ображай їх відмовою.

– Якщо ти так кажеш, то гаразд, – змирилася Міра й усмішкою зустріла трійцю, що якраз підійшла.

Вовка звали Пайн, вовчицю – Нала. Вони були доброзичливими, але надто бурхливо емоції не демонстрували. Вовченя явно було на щось ображене, але на Міру поглядало на диво пустотливим поглядом.

– Ти добра, – заявив він. – Наступного разу я сам тебе врятую!

– Ти до наступного разу спочатку доживи! – суворо сказав йому батько і обернувся до Міри: – Дайл ще пару днів не зможе нормально сидіти. Але це краще, ніж знайти його мертве тіло.

– Ну навіщо ти сказав? – зітхнув хлопчик і потер м'яке місце, яке зазнало покарання. – Зате лапа більше не болить!

– Так, краще не потрапляти у ситуації, коли комусь когось треба рятувати. Але я матиму на увазі... – не втрималася дівчина і підіграла дитині.

Хлопчик розквітнув і виразно глянув на батьків, мовляв, я ж вам казав!

– Якщо ви опинитеся в халепі, ми допоможемо, – змінив гнів на милість і підтримав сина Пайн.

– Дякую, – кивнула Мірана і в піднесеному настрої залишила зал.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше