Глава 16 (1) від 15.09 (1)

Збір «подарунків» продовжився. Міра з жалем переконалася, що пастки справді небезпечні: за ніч та ранок вони забрали кілька життів. Сумно було бачити звірів, що потрапили в капкани, які так і загинули без надії на порятунок. Еге ж, опинитися в такій пастці і ворогові не побажаєш, адже цей зайчик або он той кабанчик могли прожити довше. І хай би їх потім упіймав вовк і втамував голод (так влаштована природа), зате тепер жертв доводиться просто ховати, бо після незрозумілого магічного впливу м'ясо непридатне для їжі. А це означає, що нечисленна дичина пропадає дарма, а у зграї може початися голод.

Часом магічні вогники касли (траплялися ті самі перебої з магією) і доводилося йти наосліп. В один із таких моментів Міра відчула, як земля йде в неї з-під ніг. Але Рік миттєво підхопив її за талію і втримав, а потім узяв за руку. Потиск руки був упевненим, але досить делікатним, тобто і кістки не тріщали, і допомога негайно надавалася, коли Мірана ще кілька разів оступилася. Загалом, так вони й ходили лісом, як пришиті.

Ройс і Кайлар ніяк не коментували те, що відбувалося, але вона спиною відчувала їхні зацікавлені погляди. А капкани стали траплятися все рідше і рідше.

– Ну що, повертаємося? – запитав шатен, коли за досить тривалий термін вони не виявили жодної пастки.

– Так, вже час, – погодився ватажок. – Думаю, тепер можна відрядити хлопців на полювання. П'ятеро нехай залишаються, а ми повертаємось у замок.

Дорога назад зайняла менше часу, ніж думала Міра. Можливо, це тому, що тепер вони йшли впевненіше і робили менше зигзагів? Вона ще раз приклалася до фляги, після чого напився і Рікдар, теж не застосувавши заклинання очищення і поглядаючи на Мірану напівприкритими очима, в яких плескалася смарагдова лава. І чому їй раптом закортіло сховатися за найближчим деревом?!