Глава 16 (3) від 16.09

Обід пройшов набагато скромніше, ніж учорашня святкова вечеря, і так було навіть краще. Міра почувала себе вільніше, атмосфера не так тиснула, та й погляди перевертнів тепер були нейтральнішими і менше напружували. Рік змінив одяг, але знову був у чорному, хоча Міран не мала нічого проти: цей колір дуже йому пасував.

Відразу після їжі Раміна захопила їх у свої покої для ґрунтовної бесіди. Дорогою вони обговорювали можливі вдосконалення замку, і Міра розповіла і про поскрипуючі петлі, і про гобелени, що втратили яскравість, і про інші дрібниці, які помітила.

– А тепер давай поговоримо про справді важливі речі, – приголомшила гостю «вовчиця», коли вони розташувалися в її вітальні.

«Приїхали! Так облаштування замку було лише приводом?!»

– Давайте, – відповіла Мірана, яка не знала, чого їй чекати.

– Бачу, ти напружилася, – зауважила співрозмовниця. – Не треба, не хвилюйся так. Я не маю наміру тебе образити, просто хотіла поговорити про мого сина і ваші з ним стосунки.

– Чому ж не поговорити… – пробурмотіла Міра.

Білявка уважно подивилася на неї і раптом запитала:

– Він тебе змусив взяти участь у ритуалі? Чи це було добровільне рішення?

«А вам проникливості не позичати…» – господиня викликала мимовільну повагу.

– Скажімо так… – Мірана намагалася дібрати правильні слова, щоб не спотворити суть. – Він зміг мене переконати. І зараз все відбувається за моєю згодою.

– На тобі його мітка. Ти знаєш, що це означає? – пролунало нове питання.

– Що він мене «застовпив»?

«Вовчиця» трохи помовчала.

– Приблизно так. Мітку ставлять на жінку, з якою хочуть створити сім'ю, – нарешті повідомила вона.

– Ем… У нас із ним не ті стосунки, – поспішила розвіяти непорозуміння Міра. – Рікдар сказав, що це тимчасово і після ритуалу він її зніме.

– Якщо сказав, то зніме. Можеш йому вірити, – серйозно сказала Раміна. – Але… що на рахунок тебе? Ти справді хочеш, щоб він її зняв?

«А хіба в цьому можуть бути якісь сумніви?!»

– Я… Так, звичайно!.. – випалила Мірана, але потім додала тихіше: – Напевно…

«Вовчиця» похитала головою.

– Схоже, ти ще не розібралася у собі.

«Та як тут розібратися, якщо навалилося стільки всього і відразу?!»

– Я не знаю… не розумію, що відбувається. Його очі... Вони дивно на мене діють. Адже це якась магія, правда?

– Хто знає… – задумливо промовила Раміна. – Ти все ж таки людина, тому, на жаль, нічого конкретного сказати не можу. От якби була вовчицею…