Глава 22 (2) від 09.10

Під час сніданку Рік виглядав надзвичайно серйозним. Напевно, він уже знає про її нічні пригоди, але Міра все одно вирішила сама йому розповісти.

– Знаєш… – почала вона не зовсім упевнено. – Пробач, учора ввечері я порушила твій наказ і ходила по замку сама. Точніше, до мене забрався Дайл, і я відвела його до батьків, а коли поверталася, заблукала.

– А я все думав: поділишся ти нічними пригодами чи ні? – сказав він якось зовсім не сердито. – Добре, що не злякалася зізнатися сама. Але тепер, сподіваюся, ти більше не гулятимеш на самоті?

– Не буду! – сказала швидко. – Але що ж сталося? Мої маячки... Адже їх спеціально хтось перенаправив, а потім вимкнув!

Перш ніж відповісти, Рік ковтнув трав'яного відвару і облизнув губи, і Мірана чомусь простежила поглядом за цим ненавмисним рухом язика:

– Так, я знаю. І намагаюсь знайти того, хто це зробив. Але поки що не виявив нічого підозрілого: здається, використали артефакт приховування.

– Тобто в замку у мене є ворог?

Еге ж, не дарма Таліла попереджала, що Мірі раді тут далеко не всі.

– Точно сказати не можу. Чи ворог, чи хтось просто перевіряє тебе на міцність. Однак я спробую це з'ясувати, – примружився він. – Але хочу попросити тебе нікому не казати про те, що сталося, навіть моїм батькам та сестрі. Зараз знаємо лише ми з тобою і Кайлар із Ройсом.

– І своїм друзям ти повністю довіряєш, – чи то питання, чи твердження, вона й сама не зрозуміла.

– Цілком я довіряю лише собі. І дуже хотів би так само довіряти й тобі, – сказав багатозначно.

Міра промовчала, проте відчула себе винною, що не розповіла йому про Грегоріана. Але вона обов'язково розповість, тільки знайде вдалий час.

– Як там Дайл? – поцікавилася, щоб згладити незручність.

– Живий-здоровий і навіть може сидіти, – посміхнувся «вовк». І це означало, що п'ята точка хлопчика більше не зазнала батьківського гніву.

– Рада за нього. Тепер він стане обережнішим.

– Не думаю, – не поділив оптимізму співрозмовник. – Напевно, поки не втрапить у справді серйозну колотнечу, він не заспокоїться. І сподіваюся, це не коштуватиме йому життя.

– Ти справді ставишся до своєї зграї як «батько», хоча ще такий молодий, – усвідомила вона.

– Ну, не такий уже й молодий. Ти все одно молодша, – повернув він комплімент. – Але в мене справді великий досвід виховання… з такою непосидючою сестрою.

– Це точно! – всміхнулася дівчина.

Перевертень теж піддався настрою і підтримав був її усмішкою, але раптом посерйознішав.

– Міро, а чому ти не поцілувала мітку і не покликала мене? – приголомшив питанням. – Я би допоміг тобі знайти дорогу.