Хибні мрії

40

Верхня бокова полиця, біля самого тамбура, звідки вічно несе цигарковим димом і задушливим туалетним амбре. Однак і це можна вважати успіхом: купити квиток за три години до відправлення - майже нереально. 

Успіх на її боці. Тренер якось надто легко їй видав адресу проведення боїв. Не поставивши жодного питання. Лише скупо насамкінець побажавши удачі. Мама до останнього не скасовувала її бронь у конференції, вважаючи, що дочка схаменеться і прийме її подарунок. В іншій ситуації мамина наполегливість і впертість, розлютили б дівчину, але зараз вони виявилися дуже доречними. До речі, Кіра була не впевнена, що взагалі піде на оту конференцію, цей захід їй був потрібний швидше, як прикриття для батьків, щоб вони не ставили зайвих питань про те, де вона і з ким. Можливо, дарма, і їй варто було б її відвідати, якщо вона все одно буде в столиці. Але Кіра їхала не за цим.

 За чим - сама боялася собі відповісти. Не було відповіді. Вона просто відчувала, що треба. Що їй необхідно там бути.

Але, крім відчуття цієї необхідності, раціональних аргументів у неї не було. У її вчинку не було жодної логіки. Невже вона вкотре намагається рятувати? Та кого? Ігоря? А він цього потребує? Він ненавидить її. Вона для нього – пусте місце.

Та й він їй ніхто. Можливо, більше не ворог, але й явно не друг. Не близький, не рідний, не друг і не товариш. Він просто хлопець, з яким її пов'язує спільне минуле -  тяжке, складне, болісне. Але загальне, одне на двох. Таке, що неможливо забути, таке, що назавжди залишає відбиток на обох життях.

Як багато його було. Цього минулого. І яким воно здавалося значним. Великим...

Ні, він не може бути для неї ніким. Не варто обманювати себе.

Він завжди був у її житті. Стояв за спиною. Направляв. Диктував їй умови. Він був причиною, наслідком, мотивацією, метою, помстою, жагою, азартом. Він ніколи не був ніким. Він завжди мав вагу і завжди впливав на неї. Навіть коли був далеко, незримою рукою вів її на шляху до сили. До впевненості у собі.

Якщо подумати, саме через нього вона стала такою, якою є.

Через нього боялася всього на світі, але через нього ж і сильнішала з кожним днем. Цей хлопець дарував їй відчуття, які вона не отримувала ніде і ніколи. Він один дозволяв їй відчути себе такою живою і значною, якою вона не почувала себе ні з ким і ні за яких умов.

Він впливав на неї. І чомусь був для неї важливим. Її серце рвалося до нього. Її притягувало наче магнітом. Але причин вона не розуміла, як і не розуміла мотивів своєї подорожі. Хоч скільки ламала голову, пояснення своєму вчинку не знаходила.

Втомлена нескінченними думками, які не приводили до жодного логічного висновку, заснула Кіра після опівночі, а вже о четвертій ранку її розбудив провідник. Вони прибували до місця призначення.

Столиця, незважаючи на таку ранню годину, наливалася життям. Шуміла автомобілями, рекламними оголошеннями, людським гомоном. Не місто, а мурашник. Метушливий, величезний та тісний. Але Кірі тут подобалося. Вона була тут не раз, і найбільше вона любила те, що тут нікому до тебе не було діла. Це не маленьке містечко, де кожен один одного знає, де будь-яка новина розлітається в частки секунди, де жителі зміни в твоєму житті дізнаються раніше, ніж ти сам і намагаються якнайшвидше їх обговорити, перемити тобі кістки, навчити життю і навіть винести вирок. У столиці все було інакше. Кожен був зайнятий собою, кудись поспішав, думав про своє, і навіть не дивився у твою сторону. І це було чудово. Спитай зараз хтось у Кіри, куди й навіщо вона прямує, їй довелося б брехати і вивертатися. Правди ніхто не зрозумів би. Як і не розуміє вона сама.

Кіра просто йшла пероном, намагаючись не думати про те, що штовхає її на цей дивний, нікому не потрібний маршрут. Їхала на таксі в готель, обраний попередньо неподалік тієї адреси, що дав їй Михайло Андрійович. Снідала, розкладала речі у своєму номері, приймала душ, намагаючись не підпускати до себе жодної думки. Якщо просто діяти за планом, не дозволяючи собі думати, аналізувати, фарбувати свої вчинки емоційно, то все стає простіше. Ти просто дієш, як механізм, не обтяжений страхом, сумнівами і нерозумінням. Ти не прогнозуєш можливі результати, не готуєш подумки можливі діалоги і не даєш собі оцінок. Це справді дуже спрощує життя. Просто дія, без почуттів та емоцій.

І Кіра діяла.

Дочекавшись дев'ятої години ранку, вирушила за даною Михайлом Андрійовичем адресою. Чим ближче підходила, тим дужче билося серце, але крок не сповільнювала, цілеспрямовано рухаючись до входу в напівпідвальне приміщення, над яким скромно висіла непоказна вивіска «Бійцівський клуб «Колізей».

Кіра смикнула двері й увійшла до майже непроглядного темного коридору. Зробила кілька кроків уперед, звузила очі, намагаючись звикнути до темряви, коли раптово, дорогу їй перегородив високий, широкоплечий чоловік, з значними м'язами рук, які зовсім не приховувала, а скоріше навмисно підкреслювала, біла борцівка.

- Дівчино, ви куди? - Качок виставив руки вперед, хапаючи її за передпліччя, і розвертаючи обличчям до виходу. – Клуб зачинено на два тижні. На дверях великими літерами написано.

- Зачекайте, мені потрібно… - Кіра спробувала зупинитися, упершись рукою у одвірок, але качок буквально виштовхав її за двері. - Гей, стривайте. Мені потрібно потрапити на турнір. - крикнула дівчина у двері, що вже зачинялися.

– Турнір? Який турнір? - З-за дверей висунулась голова чоловіка. Він дивився на неї настороженим поглядом, недобро примружившись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше