Хибні мрії

48

Ігор іде не поспішаючи. Занадто багато всього клубочиться усередині, щоб поспішати. Занадто багато суперечливих бажань, занадто багато почуттів і дуже багато сумнівів. Він хоче поїхати. Він хоче ризикнути, спробувати, хоче дозволити собі кохати. Приймати кохання. Спробувати бути щасливим із нею. Але йому лячно.

Вони надто різні. Загалом нічого спільного. Окрім хіба що любові до бойових мистецтв. Але цього замало. Що вони робитимуть, коли ефект новизни пройде і скажені почуття вляжуться? У нього немає нічого, крім його почуттів. Йому нічого їй дати.

Чорт. Це справжнє прокляття, закохатися та бути бідним.

Бути ніким – справжнє лихо.

Та й їдучи до столиці, Ігор їхав назавжди, не збираючись повертатися. Він обіцяв собі, що випробуває всі шляхи, використає всі можливості, щоб зачепитися тут та займатися боксом. Йому нема куди повертатися. Йому нема куди йти. Нема до кого.

Повернутися до матері, яка його ненавидить, і стати її товаришом по чарці - це альтернатива?

І що він робитиме, якщо повернеться з Кірою? Йому нема де жити, нема де взяти грошей. Можна знову присмоктатися як п'явка до Пашки, але тепер Пашці не до того: у нього вже своє життя, вагітна дівчина і скоро весілля. Ось так ловеласи стають сім'янинами. Так, історія стара як світ…

План не складається, хоч як крути, ідей нуль.

Але є бажання. Відчайдушне, хай і наївне, але щире. ЙОГО.

А бокс... Бокс хоч колись робив його щасливим? Скільки себе пам'ятав, Ігор завжди хотів бути боксером, але скільки не намагався, не міг згадати жодної миті радості, пов'язаної з боксом. Лише біль, нелюдські зусилля, страх, розпач, ненависть до себе. І нескінченна самотність.

Кіра ж за одну ніч подарувала йому стільки тепла, ніжності та кохання, скільки він не отримував за все своє життя.

То що тут обирати? У чому сумніватись?

Ігор прискорив крок.

 

Сумніви вужами запліталися в грудній клітці, але щось усередині змінилося. Несамовита надія навпіл з відчайдушним бажанням піти іншою дорогою, незвіданою, незапланованою, але такою привабливою, розквітала в душі.

Ігор глибоко вдихнув, підходячи до боксерського клубу, і рішуче смикнув на себе двері. Опинившись у напівтемряві коридору, майже навпомацки попрямував у роздягальню.

Забрав невелику сумку із залізної шафки і повільно провів долонею по холодній поверхні. Він думав, що затримається тут надовго, сподівався на це.

Свято вірив у свою перемогу. Ну і дурень.

Ігор гірко посміхнувся і вийшов із роздягальні, коли звідкись ліворуч його гукнули.

- Воу, стій. Шахов! - До Ігоря швидко прямував адміністратор зали, той самий, що переконав його в участі. Ігор зло скривився і вперто попрямував до виходу. Нема про що їм говорити. Пішов він до біса, цей козел.

- Та стій же ти. Я що, бігати за тобою маю? – Чоловік швидко наздогнав Ігоря та, смикнувши за плече, розгорнув до себе обличчям. Обурення на його обличчі з приводу того, що на його поклик не поспішають відгукуватися, змінилося на подив, щойно він побачив спотворене обличчя Ігоря. - Ух, неслабо він тебе обробив ... - Промовив тихо і раптом розплився в посмішці.

Ігор сердито смикнув верхньою губою, збираючись сказати, що це зовсім не смішно, але чоловік, різко схопивши його за плече, підштовхнув уперед.

- Ідемо, познайомлю тебе де з ким. Він на тебе зранку чекає. Я б тобі зателефонував, але ти не залишив свій номер в анкеті... - швидко заговорив адміністратор, і Ігор, вирвавши руку з його захвату, зупинився.

- Я нікуди не піду. Я прийшов забрати речі, мені тут робити нічого.

- Та НУ? А я думаю, що в мене є для тебе пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитись. - Усміхнувся чоловік і, випнувши груди, схрестив на ній руки. Ігор, злісно блиснувши своїм єдиним зрячим оком, відвернувся, всім своїм виглядом показуючи незацікавленість, і попрямував уперед, коли адміністратор голосно кинув у його спину. – Один крутий тренер зацікавився тобою. Болотов, якщо тобі це прізвище про щось говорить... Невже упустиш таку можливість?

Ігор завмер у півкроці та повільно розвернувся. Наказав своїм ногам йти далі, але ті не послухались наказу.

Звісно він чув про цього тренера. Дворазовий чемпіон світу у легкій вазі. У дев'яностих він був справжньою зіркою боксу. Що ж могло його зацікавити у Ігорі?

- А-а, бачу, таки задумався? – Вдоволено вискалившись, підійшов адміністратор. - Ходімо, проведу тебе до нього. Я думаю, це найкраще, що могло з тобою трапитись, друже. - Чоловік ляснув Ігоря по плечу і самовдоволено витріщився на нього.

Найкраще, що могло з ним трапитися?

Найкраще, що могло з ним трапитись, трапилось вчора. З ним трапилася Кіра.

Ігор хотів розсміятися йому в обличчя, сказати, що вже одного разу він повівся на його солодкі промови, і мало не подох тут. Більше він не слухатиме. Йому все це більше нецікаво. У готелі на нього чекає його маленька пташка, яка дивиться на нього закоханими очима, приймає його без перемог, без грошей, скаліченого та понівеченого життям. Він нізащо не проміняє її на якийсь дурний бокс, який нічого, крім болю, йому не приніс.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше