2. Єтікратія

Ця історія заснована на нереальних подіях.

Всі імена вигадані, будь-які збіги з реальністю випадкові.

     Засніжена столиця Сніговини сьогодні була просто переповнена. Вихідці з усіх навколишніх поселень  зібралися подивитися на щомісячне засідання Головної Ради держави. Єті поступово займали місця на заледенілих велетенських сходинках, видовбаних в гірській породі. Знизу ж збиралися народні депутати, вмощуючись на розкішних дерев’яних лавах, оббитих м’якими шкурами. Кожен строго біля свого лідера.

   Єті говорили, жартували, вітали один одного. І всі з нетерпінням чекали самого дійства, котре ось-ось повинно було розпочатись. Зрештою, що й сталося через якусь мить чи дві. До трибуни вийшов поважний єті-балакун. Саме він й стежив, щоб скликання проходило в правильному, заздалегідь запланованому порядку.

 - Слава Сніговині! – гучно окрикнув балакун.

 - Героям Слава! – залунало звідусіль.

 - Отже, панове депутати, чергове щомісячне засідання Головної Ради Сніговини оголошую відкритим! Сьогодні на порядку денному маємо обговорення ряду важливих питань. І розпочнемо з наболілого – війна на сході з тролями. Як і на попередніх засіданнях, цікавить теж саме: що робити і як довго то буде тривати? І перше слово надається пану вождю.

   До трибуни поважно, підвівшись з найрозкішнішої лави, вийшов відносно невисокий єті з темною, місцями навіть зеленкуватою, шерстю.

 - Кхм-кхм…Перепрошую, пану Зе вождю, - вимовив той хрипуватим голосом.

 - Ой, звісно, даруйте. Пану Зе вождю слово.

 - Дякую, дякую. Ну що ж, перемови з вождем Льодовії ведуться, і досить успішно. Скоро війна припиниться, я вас запевняю.

 - Ой, ой, що ви там запевняєте? – пролунав раптом вигук з іншої лави. – Знаємо ми ваше скоро.

 - А ви не вмішуйтесь, Польодненко! Програли вибори – не заважайте і мовчіть там зі своїми злодюгами! Бачили ми уже, чого ви досягли за останні п’ять років!

 - А я досяг! І побільше, ніж дехто! Я, між іншим, представляю Сніговину в Химерійському парламенті. Мене там хоч слухають, на відміну від декого.

   Залу заповнив лемент. Депутати взялися всіляко підтримувати кожен свого лідера.

 - Тиша в Раді! – втрутився балакун. – Тиша! Панове депутати, майте взаємоповагу. А пан Польодненко нехай скаже, що ж говорять в парламенті про нашу ситуацію.

 - Дякую, пане балакун. В Химерії усі дуже занепокоєні.

 - О, новину відкрили! Занепокоєні! Скільки років війна, а вони досі занепокоєні, ото ж так прорив у переговорах! – раптом втрутився інший, світлошерстий єті. – Як Вілмар ІІ Легітимний утік у їхню Льодовію, віддавши тим самим автономні південні землі, так до цих пір й стурбовані, що хоч рятуй! Та карати усіх їх треба! До смереки, й карати, скотиняк таких!

 - А ви то куди, пане Олаф Сніжко! Ми ваші допити показові бачили, який ви там насправді радикал! Вистава така була, що найкращі шоу пана вождя позаздрять! Ви часом не колеги? – втрутився Польодненко.

 - Зе вождя! Скільки можна казати! І хто б це говорив за показовість, а? Хто п’ять років показово продавав печери з виготовлення льодяників, й так і не продав, га?

 - А що вам до моїх льодяників? То важка праця! Спробуйте зі звичайного льоду, якого тут ні де стати, зробити такий от смаколик! Не для того будувалося, щоб взяти й продати!

 - Та добре ж уже, хай з тими продажами! А торгувати ними з тролями, це вам не занадто?!

 - Ой, мої льодяники, з ким хочу – з тим й торгую!

   Єті ще більше взялися галасувати. Кожен бив себе в груди, вигукуючи звинувачення в бік опонентів. Раптом хтось голосно крикнув: «Ганьба!», й натовп в унісон розніс це слово далеко за межі столиці.

 - Тиша в Раді! – знову втрутився балакун. – Гаразд, тут все зрозуміло, обговоримо на наступному засіданні.

   Депутати потрохи заспокоїлись, займаючи місця на лавах. Та в поглядах аж читалося бажання перейти до нової дискусії. Тож балакун і продовжив:

 - Наразі маємо менш глобальну проблему, та дуже важливу. Лихо трапилося в столиці з переправою. І про це нам детальніше повідомить пан голова Вальтер Кличссон.

   З бічної лави піднявся кремезний темношерстий єті. Одразу ж попрямував до трибуни, демонструючи по дорозі всім розкішний шкіряний чемпіонський пояс з пискобійки. Підійшов, окинув поглядом депутатів, потім народ. Зайняв бійцівську стійку, злегка рухаючи корпусом з боку в бік.

 - Пере-права, - викинув праву руку вперед. – Пере-ліва, - теж, з іншою рукою. – Пере-впала, - скинув руками донизу.

 - Дякую, пане голово. Як завжди, надзвичайно вичерпна відповідь. Займайте своє місце.

   Кличссон задоволено попрямував назад. Депутати заворушилися. Знову пролунало «Ганьба!», й знову за межі столиці.

 - Тихо, шановні, тихо! Не забуваймо, що він – чемпіон з пискобійки. Так треба уже навчитись це зразу враховувати. А суть же вірна – переправа завалилась. З цього приводу слід організувати ремонтні роботи. Благо, в бюджеті якраз на них то й кошти зостались.