Хижий ботан

Роздiл 2

Ваня

На лекції не міг втриматися і нюхав комір своєї сорочки. Там залишався аромат її... Софії. Якщо б не такий приємний запах парфумів дівчини, міг подумати, що привиділося.

А ні-і. Було ж, точно було.

- Вань, що ти там винюхуєш? Занеси мені речі, я виперу у себе, - штовхнула в спину оката Мелісса, коли лекція закінчилася.

Однокурсники, які сиділи біля мене, відсунулися, а з переднього ряду, обернулися перевірити, хто там смердючий такий.

- Тихіше не можна? - шикнув на колишню сусідку. - Що хочу, те й нюхаю.

Мелісса переїхала недавно до хлопця, але за мною стежити не забуває. Крім навчання, ми ще і напарники, працюємо разом на вихідних. Від такої подруги і захочеш, не позбудешся. Як і від усієї трійці, Даша з Ангеліною теж у справі, подружки нерозлучні.

Дашка підстрибнула і через стіл до мене нагнулася, до коміра принюхуючись.

- Ух, нічого ж собі! О-о-о... жіночими парфумами пахне від нього.

Відразу ж відкриття своє трійці здала.

Однокурсники тепер повернулися, дивлячись з цікавістю.

- На лекцію ти запізнюєшся - ніколи, - Мелісса початку пальці загинати, - Поводишся дивно. Хто вона?

Починається! Цим тільки дай копнути, траншею миттю вириють з чого і близько не було.

- Ніхто. Не заважайте мені повторювати, ці... тести з ветеринарної фармакології, ось, - відвернувся від дівчаток, вдаючи, що читаю.

Аби перестали киплячою цікавістю дошкуляти.

Наполовину вийшло. Від мене відстали і давай шепотітися, і давай секретничати.

А нічого, що я все чую?

- Та нема у нього нікого, я б знала, - Мелісса подружок переконувала.

- Напевно, дозрів вже для дівчини. Ну, раз жіночими парфумами обливається, пора йому, - логіка Ангеліни зашкалювала за всіма моїми параметрами, які можуть бути.

- Тоді ми його і познайомимо. Знайдемо Вані саму-саму, - це вже Дашу осінило, час від часу не легше, коли дбайливо тобі копають яму.

- В універі або твоєму цирку будемо шука-а...

Тут вже я не витримав, перебиваючи Мелісу. Мало мені стресу на минулій перерві? Ще найкращу шукати почнуть.

- Дівчина і без вас з'явилася. Ненадовго, правда. Але на мені побувала!

Висловився в точної послідовності подій.

Точність - це моє. Прямо і чітко.

Ось чому реакція у дівчаток, начебто я не я, а осел балакучий, складніше зрозуміти. Мелісса закашлялась, Ангеліна почервоніла, а Даша просто кліпала очима.

- Навіщо ти так з нами, Вань? - першою моя напарниця прийшла в себе, - Міг і пом'якше вигадками дурити. Ми ж як краще хочемо.

На відміну від логіки і точності, вигадки взагалі не моє.

І все, що для них «як краще», для мене - добийте наперед.

- Чесно вам зізнався в скороченому вигляді, - зрозумів вже, що доведеться, подробиці дати. - Дівчина стрибнула на мене, чіпко повисла. Куди я її міг подіти? - струсити не вийшло, я намагався. - Вона потребувала в мені через колишнього хлопця-барана.

- Романтично та-ак, - Ангеліна оцінила з зачарованої посмішкою.

Само собою, пристали, що за дівчина, звідки і куди. Ніякої таємниці не робив, її ім'я називаючи. Повторення все одно не відбудеться. Випадкове зіткнення, не більше. Таке і подумати не міг, не те що мріяти, коли три місяці тому сидів у переповненому залі і...

- Ти серйозно? Кхм-кхм, - Мелісса знову закашлялась, - На тебе напала дівчина «Міс Універ»? По дорозі головою не бився?

Ось там, в залі, і бачив, як вручали в фіналі конкурсу Софії Горiховiй корону. Найбільше я стежив за учасницею під номером чотири. Саме вона і перемогла в номінації «Міс Універ».

Потрапив на конкурс випадково, без напарниці, звичайно ж, не обійшлося. Зараз середина вересня, конкурс проходив в травні. Але я, після спритного стрибка на мене чіпкого дівчиська, згадав про все, ніби бачив це вчора.

І ще! Упевнений на всю таблицю Менделєєва, моє ім'я Міс вже забула.

- Ванька-а, ну даєш! Навіть я так брехати не вмію, - Даша захопилася і кинулася мені руку потискати.

Ангеліна прикрилася від хихикання, утримуючись від звинувачень або похвали в брехні.

- Не вірите і не треба. Океан не висохне.

Розлютився і на вихід відправився.

Знайшов, з ким зв'язуватися. Не вірять вони, подивіться.

Після навчання піду в ботанскій клуб, там мене більше зрозуміють. Там серйозна команда. Без сюсюкань дівочих, хіхонек та хахонек. Здатні логічно мислити. Так ось!

Упевнено вийшов за двері і... мислити перестав. Вимилась логіка. Пустеля суцільна. Стояв я і нічого не розумів. Що рідко зі мною відбувається.

- Ваня, я шукала тебе і знайшла, - до мене наближалася вона...

Бамс! Стукнув себе по лобі кулаком.

Все-таки вона, Міс, Софія Горiхова.

І тут дійшло. Твою ж бацилу за копито. Як? Знову?

- Скоро лекція, але поки можна, - підхопив її на руки, бо все одно ж на мене стрибне.

- Ні-ні, Ваня, - забрикалась Софія, - Я прийшла не за тим.

Поставив на ноги. Навіщо ще їй?

На всі питання іспитів і тестів, відповіді знаю на два роки вперед. Софія нагадувала трійцю, ніякого логічного зв'язку. Нуль ясності і низький рівень точності.

Перед тим, як продовжити говорити, покрутила головою туди-сюди, розсипаючи по плечах пасма волосся світло-горіхового кольору. Мабуть, нічого не виявила, та підняла на мене очі, вдивляючись зеленню з-під пишних вій. Тривожно покусувала губи при цьому, а я, не знаючи, що й думати, сканував її поблизу, мініатюрну і струнку.

Бринь-Дринь. Сканер загудів про те, що Міс пречудо-о-овий екземпляр. Здригнувся ще разок і відключився.

- Ваня, Ваня, ти мене чуєш? - Софія підвищила голос, щоб я витріщатися перестав, а слухати почав. - Ти мене здорово виручив. Хотіла тобі ще раз подякувати, - руку в рюкзак засунула і шоколадку дістала, простягаючи. - Це тобі, Ваня. І хвилююся ще, що раптом самець скажений до тебе прийде, то ти мені скажи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше