Роздiл 4

Ваня

Взяв книгу віднести на стіл бібліотекаря і тільки помітив дівчачий браслет з пiдвисками. Софія крутила його, коли нервувала. Та так і залишила. Ще одне нагадування. Ні, не того, навіщо я в бібліотеку прийшов. У нас новий проект в ботанском клубі готується, потрібні були дані з різних джерел.

А того, що Міс з'їхала з глузду. Треба ж вигадати таке про орден самців...

До аудиторії на лекцію я відправився в самому розсіяному стані. За моєю особистою шкалою - в ступорі перебував.

Це я ще не став Софії говорити, що за мною після першої лекції гнався капітан м'ячеголових. Ледве втік, розчиняючись в натовпі студентів.

Потрібно було відразу відмовити. Логіка гризла мене. Так-так! Не дивитися на неї, заритися в книгу. Не піддаватися зеленооким чарам дівчисько. Я намагався, чесно намагався. Але ось... вдруге бачити її сльози не міг, мені і перших вистачило, тому і скосив на «подумаю».

- Ваня, що це? - смикнула Мелісса мене за руку біля аудиторії. - Що це таке? Капе-е-ець!

Подивився на свою руку, а там, так і залишився звисати, затиснутий в долоні дівчачий браслет, який я взяв з собою, йдучи з бібліотеки.

Всьому виною моя неуважність.

- Сама не бачиш? Дрібничка просто, - скоріше браслет в кишеню засунув.

Не допомогло. Напарницю накрило.

- Вчора я казала, що жіночі дрібнички принесеш. Казала? - напала, як та гонча собака, - Збулося! Ванька, невже ти став цим... ну тим, зі своїми ботанами? По секрету мені хоч скажи. Я ж нікому-нікому.

Деяким щастить з напарниками. Ось і мені пощастило. Ага, дуже сильно. На навчанні не дістане, так на роботі доб'є.

- Пояснювати навіть намагатися не буду. Все одно не повіриш, - що я, папуга Мелісси, про одне й те ж повторювати.

Знаю я. Зараз скажу, знову на сміх піднімуть.

- Хоча б натякни, я спробую повірити. Чесно спробую. Ва-ань, ну куди ти?

Фух. Встиг від допиту втекти.

Увійшов в аудиторію, там вже препод з перекликом. Мелісса вирушила до своєї трійці. А я присів від них подалі.

Розлютило більше не сама цікавість напарниці. До цього я звик. Як би там не було, вона одна з небагатьох, кого можу своїм другом назвати.

Кольнуло мене розуміння. Неприємно так зачепило.

Я, Ваня Бiлкін, створений для відлякування чужих хлопців. Нехай і ботаном вважають, байдуже. Але чому саме я, годжуся на роль: «Хлопця для прикриття»? Де в мені написано про це?

Міс відразу передбачуваною стала для мене, коли вже повністю зрозумів в чому справа. І обіцянку з бажанням не просто вгадав. Півроку тому точно так же мене просила напарниця. Тоді їй треба було позбутися від Кирила, який нареченим їй тепер став. Відмовити Мелісі я не зміг, прикидався її хлопцем, ідіотом себе відчуваючи. *

І ось воно, знову-здорово.

З усього універу Міс вибрала саме мене.

Десь же має бути в мені пояснення. Якийсь слід, відбиток. Може в генах одну з хромосом підкосило?

Я почав оглядати свій одяг, руки. Потер щоки, за вуха посмикав. У телефоні камеру направив на обличчя, раптом на лобі яка мітка видніється.

Дивлячись в екран телефону зловив повідомлення:

«Ванька, не ганьби мене! На перерві чепуритися будеш ».

Тьху ти, їж морський.

Чи треба уточнювати від кого отримав?

Туди ж махнув, відстати від мене, окатiй напарниці.

З Мелісою ще розберуся, попросить вона прикрити на роботі. А ось з Софією часу на розбирання мало. До завтра я повинен вихід знайти. Час піджимає мої нерви.

Будь то найскладніша формула, взагалі не морочився. Але тут же екземпляр, ого який наполегливий. І який чарівний, а ще... Стоп. Понесло не туди.

Важливо інше! З таким зеленооким екземпляром ботанскій клуб не зможе мені допомогти. Почнуть складати їй генетичну карту, за відбитками звички шукати. Взагалі не те, що треба.

Напарниця не вірить мені, теж відпадає разом з трійцею.

І тут я згадав ... Що є ж у мене ще приятелі. Ну, це вони мене таким вважають. Ботанскій клуб їх називає психами. Я ж по-простому - Хижаками буйними. Вони радіють, для них як комплімент, скажи таке.

«Ви зі мною можете зустрітися на перерві?»

Відправив одному з хижаків, Кирилу.

Та мало не забув найголовніше:

«Без трійці тільки. Дівчатка знати не повинні ».

Так склалося, що з бандою Хижаків у мене нуль якоїсь схожості. Я завжди був ближче до ботанiв, до науки. І дуже далекий від запальних тусовок, життя в розвагах і зміни дівчаток за настроєм. Ось такими можна назвати банду Хижаків. Але тільки в минулому часі...

Тепер для всіх трьох хлопців закінчилася свобода. Як зустріли трійцю моїх однокурсниць. Так і все. Вибули хлопцi зі списку гуляк.

Кирило зумів завоювати Мелісу, ревнує через крок, з ними я бачуся і спілкуюся особливо часто.

Марк нам лекції зриває іноді, вриваючись iз перевіркою, як там Ангеліна. Раптом рятувати вже пора.

І є ще Алекс, який умудрився закохатися в Дашку, найзухвалішу з трійці.

Телефон завібрував в кишені з відповіддю від Кирила.

«Приходь в їдальню. Ми самі будемо ».

Сподіваюся, допоможуть прояснити мені деякі дивні речі Софії. Якщо хто і розбирається в дівчатах, то Хижаки вже точно повинні.

Після пари поспішав в їдальню за порятунком. Хоча б за порадою. Ну або просто, щоб дали мені відповіді на питання. До завтра підготуватися же треба, поки ватажок баранів знову не напав.

Хижаки вже зайняли стіл і на сендвічі накидалися.

- Що сталося? На ботанскій клуб наїзд? - першим Марк припустив, як тільки до них наблизився.

- Ні, клуб поки в нормі. У мене інша проблема, - присів і зізнався: - З дівчиною пов'язана.

- Якщо не знаєш, куди свою ботаншу запросити, то ти за адресою, - Алекс вже приготувався список місць на побачення давати. Він той ще знавець.

- Та зачекай ти, - зупинив його Кирило, і мені не даючи продовжити. - Дайте хоч порадіти за розумного дружбана. Ваня, а ну кажи? Кого це ти підчепив?