Роздiл 11

Соня

Три букета залишилися у мене в руках. Треба ж як постарався Артур. Ось вже порадував.

Такої кількості квітів мені точно не дарували, мало не закопали під трояндами. А дівчата і так на мене косо дивляться, називаючи постільні способи, через які я Міс отримала. Тепер ще дужче почнуть за спиною обзивати. Треба їм буде підкинути що-небудь новеньке. Набридло одне й теж: коза кістлява або кобила жирна, ніяк можуть визначитися, хто я.

- Тобі сподобалося, Соня? - задоволеним голосом запитав Артур над самим вухом, коли ми до сходів дійшли, залишаючи Ваню позаду.

Хоча, чого я називаю, що запитав? Адже красень упевнений. Ще б пак.

- Ох, Артур... Здивувати вдалося, ти просто наповал мене вразив.

Притиснула букети до грудей, від щастя мружачись.

Ай! Шипами укололася.

- Отже, разом. Так? На лігу поїдемо?

За плечі схопив і ух, як допитливо дивився.

- Ага, прямо зараз збиратися побіжу.

Мій гумор не зрозуміли, стадо кинулося капітана вітати. Артур обіцяв, що не пошкодую. Не давав і кроку ступити, затримуючи своїми прийомчиками причарувати. Вміє ж, коли хоче.

Але з потрібного напрямку не збивалася, так і тягнула за собою квіткову команду стада баскетбольного. На нас усi оберталися, намагаючись зрозуміти, куди ж йдемо з букетами троянд.

- Зараз мені треба тільки в одне місце зайти, а ви проведете мене всією командою. Потім і почну збиратися.

Лише одне прохання сказала, мені ж багато не треба.

- Можу сам з тобою сходити. Навіщо всім йти? - так і тягнуло Артура мене затиснути за яким-небудь поворотом.

- Важко моє прохання виконати? - надула ображено губи.

Капітан занервував, дружкам знаки показуючи.

- Ні-і, ти чого? Без проблем всією командою проводимо. Своїй дівчині в такому відмовити не зможу. Соня, ти знаєш...

- Прийшли вже, - довелося капітана перервати. - Тут почекайте, біля дверей.

Увійшла в деканат, там завжди викладачi тусуються. Так і сьогодні, поки перерва, сховалися від студентів та каву попивають. Секретар на троянди в моїх руках втупилася з нерозумінням, що тут за свято, а вона не в курсі.

- За ваше терпіння і тяжку працю студенти хочуть подарувати квіти. Просили мене вас покликати до них, там на багато-багато викладачів вистачить. Від щирого серця намагалися зробити вам приємно.

Ось так і оголосила дамам, вони відразу чашки відставили. Зі свого кабінету вибіг декан на шум, і перший до дверей понісся перевіряти, чи не розіграш це.

Ні, все на виду.

- Ах, які ж ви молодці.

- Хто б міг подумати, що без свята про нас згадають.

Заголосили викладачі, оточуючи стадо на чолі з капітаном.

- Так! Вони дуже хотіли вам квіти подарувати. Спеціально готувалися, - кивнула стаду, першої показуючи приклад - віддала свої три букета, звільняючи нарешті руки.

Баскетболісти з ошелешеним обличчями віддавали свої квіти, вірніше мої. Мукали щось у відповідь на «дякую» від викладачів. Артур сам став за кольором як червона троянда, ледве стримуючись, щоб не сказитися при задоволеному деканi.

Коли я побачила відро троянд, поділених на букети, першою думкою було просто відмовитися і послати всіх. Задовбали! Потім викинути нафіг при них же. А квіти тут при чому? Так і народилася ідея направити впертість самців в корисне русло.

Он, як преподи радіють. Зараз і колегам передадуть, приємно ж глянути.

На капітана глянути теж приємно... З нервовим тиком проводжає квіточки в щасливий викладацький шлях.

- Соня, що це було? - Артур завив.

- Як що? Ви добрий вчинок зробили, хлопчики. Жінкам сподобалося.

Начебто нормально все. Що незрозумілого?

Стадо загарчало, але Артур голосніше за всіх.

- Я думав тобі подарував. Ти що передумала бути зі мною?

- Чого б це? Сказала ж, піду збиратися. Ось і піду. Зберу великий мішок для твого облому з орденом самця. Фіг тобі від мене його отримати.

Дулю скрутила і помчала до свого курсу. Артур навіть не гнався, кричав на відстані, під гомін стада баскетбольного.

Сподіваюся, тепер дійшло до нього. Сам з вагончика самців віддалиться.

Чао, колишній гад.

У те, що відстане, вірила і не вірила. Артур, популярний хлопець, міг би і наступну Міс почекати. Доки Інга на підхваті побуде, та хай хоч хто завгодно, аби тільки не я. Помітила, як сіпнувся злякано, коли йому про орден в лоб пальнула. Ну, не може, не може, Артур тільки через орден так довго домагатися. Чи просто хоче відбити у ботана?

Запитати нема в кого все одно. Ваня, звичайно, не знає, а мені думай-гадай, чому Артур ніяк не вгамується.

До кінця дня з тимчасовим хлопцем бачилася уривками. Ваня не в настрої був, а я йому підняти намагалася. Картинки з собачками надсилала. В їдальні нявкала. Згадувала смішні історії про звірів. Навіть тягнула зі мною піти в зоопарк.

Але він не зміг. Ботанскій клуб збирається, і куди ж їм без Вані. Ще трохи і з таким успіхом ревнувати почну тимчасового хлопця до усiх ботанiв. Занадто швидко я прив'язуюся до унікального хлопця, а може і занадто багато думаю про нього...

До будинку я з обережністю довезла ніжний і прекрасний лотос. Під час навчання сховала в аудиторії, щоб ніхто не зачепив мою красу. Поставила кошичок у своїй кімнаті на стіл і милувалася. Потім сфоткала для Марго, відправляючи в наш чат. І варто було мені відволіктися на конспекти, як на мій подарунок претенденти заявилися.

- А ну, не чіпайте подарунок!

Гусь вже цілився на пелюсточки, клацаючи дзьобом. А сестра до кошику руки потягнула.

- Подивитися вже не можна? - обурилася Ліза, встигаючи підхопити кошик, поки я гусака відтягувала від столу.

- Обережно тільки! Не впусти мою квітку.

- Буду ще більш обережною, якщо скажеш від кого подарунок?

І шантажистка дрібна кошиком потрясла.

- Ваня мені подарував, так тимчасові хлопці роблять. І ось ще, - дістала цукерки, в надії, що Ліза кинеться до них, змінюючи на лотос.