Частина 6

  - Заходьте, шановні сусіди! – вигукнув Хосе-м'ясник, перебільшено виказуючи радість.

  Він чекав на Педро та його матір на порозі свого будинку. Хвилювався і сумнівався, чи прийдуть вони. Заспокоївся лише тоді, коли побачив, як сусіди вийшли з будинку водночас з останнім ударом дзвону з собору Санта Марія, який оголошував полуденну годину. Педро любив пунктуальність. І Хосе-м’ясник, який сам часто спізнювався і заставляв себе чекати, вмів цінувати точність торговця тканинами.

  - Дякую за візит. Чесно кажучи, я й не сподівався, що ви приймете моє запрошення, – примовляв він, зазиваючи гостей до будинку і вказуючи дорогу до їдальні. То була велика і незатишна кімната з білими стінами, обставлена грубими чорними меблями.

  - Як пообіцяли, так і зробили, – відповіла пані Мануела.

  - Ах, сеньоро, ваші слова – як музика для моїх вух. Жінко! Донько! Йдіть сюди, привітайтеся з нашими сусідами!

  Жінки з сім’ї Хосе-м’ясника спустилися з другого поверху дубовими сходами, які скрипіли під ногами. Мати й донька на честь святкового обіду вдягли найкращий одяг, у якому звичайно ходили до церкви у Різдво чи на Великдень. Вони зупинились перед Педро та його матір’ю і церемонно вклонилися, схиляючи старанно зачесані голови. Каталіна і Марія де лос Анхелес намагалися бути схожими на заможних  дам, але було помітно, що шляхетні манери – не їх звичай.

  - Моя дружина, Марія де лос Анхелес. Моя донька, Каталіна, – представив Хосе-м'ясник свою родину.

  Сеньора Мануела обійнялася з жінками і дзвінко розцілувалася з ними в обидві щоки. А Педро розгубився, бо не знав, як привітатися. Він розумів, що від нього чекають галантної поведінки. Але цілувати руки Каталіні та Марії де лос Анхелес йому здавалося занадто. Жінки з сім'ї м'ясника не були шляхетними дамами, хоча й користувалися повагою у колі заможних торговців. Врешті-решт, Педро привітав жінку м'ясника чемним кивком, а доньці хотів поцілувати руку. Але в останню мить розгубився і замість поцілунку потиснув Каталіні долоню. Так він вітався з друзями своєї статі та рівня. Привітання вийшло незграбним, і обоє, Педро і Каталіна, засоромлено почервоніли. А Хосе-м’ясник, що пильно стежив за молодими, розвеселився. Червоні плями, які одночасно виступили на щоках хлопця та дівчини, здалися доброю прикметою батькові, якому було необхідно якнайшвидше збути доньку з рук.

  - Які милі, як голубки! – розчулено усміхнувся він. І ця ніжна усмішка дивно виглядала на грубому червоному обличчі м’ясника.

  Сеньора Мануела розумілася на стосунках між людьми краще, ніж її син. Вона ласкаво всміхалася до сім’ї м’ясника, але це не заважало їй пильно спостерігати за ними. І вона безпомилково зрозуміла, чому їх запросили на обід. Педро мав рацію щодо собаки. Хто тебе годує, той хоче від тебе покори. Спочатку стара єврейка образилася. Її Педро, її дорогий Педро не продається за недільний обід! Він вартий більшого, ніж донька м’ясника!

  Сеньора Мануела, чемно опустивши круглі мишачі очиці, нишком спостерігала за Каталіною. Спочатку дівчина здалася їй занадто грубою, здоровою та негарною. Але згодом сеньора побачила у Каталіні багато хорошого: дівчина виявилася слухняною, спокійною, чесною, працьовитою, шанобливою і не дуже балакучою. Врешті-решт, вона може стати хорошою жінкою для Педро та покірною невісткою для свекрухи. Від таких думок сеньора Мануела швидко заспокоїлась, навіть зраділа, і дозволила повести себе до столу, коли прийшов час сідати до обіду.

  Коли всі влаштувалися за столом, з вулиці прибіг Мігеліто. Пустотливий та замурзаний хлопчисько відразу ж встромив цікавого носа у тарілки та горщики з їжею, які служниця розставляла на столі під пильним наглядом м’ясничихи. Батько роздратувався і дав синочку дзвінкого ляпаса.

  - Де ти бігав, нещастя моє? – просичав Хосе з погрозою, яку помітив лише Мігеліто.

  А для шановних гостей м’ясник, широко посміхаючись, промовив:

  - Це Мігель, мій син і спадкоємець, – несподівано м’ясник пригадав щось важливе і поспішив виправитися. – Тобто, він успадкує половину усього того, що я маю. А друга половина після моєї смерті... Не приведи Господь, щоб це сталося передчасно! Так ось, друга половина мого добра належатиме моїй улюбленій доньці Каталіні. Повірте, сеньоре Педро, я даю за нею щедре придане. Половина цього будинку з городом та свинарником, де зараз рохкає щонайменше двадцять свиней, буде належати їй. Також у мене є ще два будинки у місті. А поза мурами я володію двома великими земельними ділянками. На одній пасуться корови, а друга засіяна пшеницею. Ну, й найголовніше: м’ясна крамниця, джерело мого багатства. А ще у моєї доньки повні скрині покривал та простирадел. І усі вишиті квітками, як у шляхетних сеньоріт. І по честі признаюся вам, що й це не все! Є у мене така собі невеличка скринька, вщент заповнена золотом та сріблом. Але вона захована у потаємному місці, яке відоме тільки мені. Мабуть я не збрешу, коли скажу, що Каталіна – найбагатша наречена на нашій вулиці.

  Нарешті вони розсілися за столом: Педро поруч з матір’ю, а навпроти – Хосе-м’ясник між дружиною та дочкою. Малого Мігеліто суворий батько відправив обідати на кухню, щоб він не бешкетував за столом і не заважав шановному товариству їсти та вести поважну розмову.

  До столу подали багато м’яса: вареного, печеного, смаженого та пряженого. Задоволений сеньор Хосе скуштував потроху від кожної страви і нав’язливо пригощав гостей, підсовуючи їм тарілки з м’ясом. Достаток за столом був ознакою його успіху. Також на столі стояло кілька глечиків з вином. «Щоб розбавити їжу», – як жартував сеньор Хосе. М’ясник склав хитрий план: зробити так, щоб Педро сп’янів від міцного вина, а потім штовхнути його в обійми Каталіни.