Частина 7

  Педро і Каталіна разом вийшли у двір. Вони почувалися незручно, бо не могли знайти спільну тему для розмови. Адже ці двоє походили з різних світів, мали різні смаки. І ніколи б не зустрілися, якби не жили на одній вулиці.

  - Хочете подивитися на свиней? – запитала Каталіна.

  - Сьогодні я вже надивився на свиней і втомився від них, – посміхнувся Педро. – Може, ви покажете мені квіти чи дерева?

  Дівчина кивнула і повела Педро на город, який Хосе-м'ясник називав "садом", бо так йому здавалося вишуканіше.

  Каталіні не хотілося брехати. Вона була чесною дівчиною і підсвідомо відчувала, що Педро теж любить чесність. Але склалося так, що відтепер їй доводилося брехати. Бо інакше відкрилася б правда про стан дівчини, і її, нещасну, до самої смерті чекали б ганьба та сором.

  Мати і батько навчили її, як розмовляти з Педро. М'ясник наказав говорити про багатство, гроші, посаг, землі і свиней, яких Хосе вважав головним джерелом свого достатку. Мати натякнула, що вона повинна поводитися з кокетством: ніжно посміхатися, грати очима і, начебто ненароком, дозволити йому зазирнути у виріз сорочки. «Ти добре розумієш, про що я. Про оті витівки, до яких ти вдавалася, коли зійшлася з Хайме», – сказала вона, змушуючи дівчину пекельно почервоніти від сорому.

  Молоді люди сіли на скамницю під мигдалевим деревом. Воно давно відцвіло, бо, як відомо, мигдаль цвіте у лютому, у кінці короткої зими, і тепер буяло зеленим листям і готувалося скоро дати щедрий врожай.    

  Поруч з Каталіною Педро було все одно: розмовляти чи мовчати. Він просто чекав, поки час мине і, нарешті, скінчиться цей не дуже приємний, але необхідний візит. А Каталіні слід було негайно щось робити, щоб батько не насварився і не покарав. І вона наважилася завести розмову.

  - Батько казав, що у вас вдома було багато книг. Десяток, а може, навіть більше, – промовила вона.  

  - Так, у моїй бібліотеці більше двадцяти книжок, – підтвердив Педро. Він пишався їх кількістю, бо книжки переписувалися від руки, розмальовувалися майстрами і коштували багато грошей. – А як ваш батько дізнався?

  - Побачив у той день, коли заходив до вас, щоб запросити на обід.

  - Шкода, що мене не було вдома! – вигукнув Педро.

  На перший погляд це була ввічлива фраза, але юнак надавав їй приховане значення. Насправді Педро засмутився. Був би він вдома, то Хосе-м’ясник посоромився б роздивлятися речі, які його не стосувалися.

  Каталіна зрозуміла по-своєму.

  - Не вибачайтеся. Мій батько не образився від того, що вас не було. Ваша сеньора мати прийняла його з належною повагою.

  - Тоді я спокійний, – відповів Педро з долею сарказму, якого Каталіна не збагнула.

  - Я теж вмію читати, – похвалилася вона. Їй раптом захотілося сподобатися Педро, догодити йому, зробити так, щоб він подивився на неї з повагою.

  - Це добре.

  - Так. Мій батько відправляв мене до монастиря, де черниці навчають дітей читати і рахувати. А все для того, щоб я допомагала йому з розрахунками, поки Мігеліто підросте.

  - Це було дуже мудро з боку вашого батька. Жінки з міщанських сімей, як правило, неписьменні. І це прикро.

  Каталіна втішно усміхнулася. Бідолашка повірила, що знайшла правильний шлях до серця Педро.

  - Поки що я прочитала лише одну книгу, Катехезис. Та й ту не повністю, – чесно визнала вона.

  - Непоганий початок. Колись прочитаєте і інші книги.

   Дівчина поскаржилася:

  - Читати непросто. Як тільки я прочитаю більше, ніж пів сторінки,  голова стає гарячою і літери плутаються перед очима. Я перестаю розпізнавати їх.

  Педро не знав, що відповісти. Між ними знову запанувало незручне мовчання. Зненацька з боку загону долунало гучне пронизливе верещання.

  - Що це за галас? – запитав Педро, прикриваючи вуха.

  Каталіна підвелася, зробила кілька кроків, звелался на кінчики пальців, щоб краще роздивитися, і спокійно повернулася до скамниці.

  - Кабан поліз на свиню, – з відвертою простотою пояснила вона, бо звикла говорити з батьками про все, що стосувалося вирощування та розмноження  тварин. Але зненацька зрозуміла, з ким розмовляє, і закрила рот рукою.

  - Вибачте! – вигукнула, червоніючи від сорому.

  Педро поспішив заспокоїти її:

  - Нічого страшного. Це ж життя.

  Вона, вдячна, повторила:

  - Так, це життя.

  І відчула впевненість, до якої додалося ще й вино, випите за обідом.

  - Розкажіть про своє життя, Педро. Чи збираєтеся ви одружитися? – дівчина видавила з себе посмішку, яка здалася їй грайливою, а насправді була жалюгідною та млявою.

  - Це через безсоромну поведінку свиней ви питаєте мене про таке? – пожартував Педро, щоб трохи підбадьорити дівчину.

  - Вони тварини, і не розуміють, що роблять. Натомість ми – люди, і мусимо дотримуватись закону Божого і одружуватися по закону, з благословення Церкви Святої Матері, – поважно відповіла дівчина.