Хлопчик із Толедо

Частина 11

  Каталіна теж ходила дивитися на короля та королеву, хоча їй зранку було наказано залишатися у крамниці, разом з матір’ю.

  Хосе-м’ясник був незадоволений. Йому ще ввечері принесли наказ із замку Алькасар – доставити у розпорядження королівських службовців однорічного бичка, найкращого та найпрудкішого з його стада. Бо король та королева вирішили порадувати жителів свого славного міста Толедо таким популярним видовищем, як біг биків. Тож звелено було від імені їх Католицьких величностей, щоб шість найбагатших м’ясників Толедо пожертвували на свято по одному бику.

  Хосе-м’ясник сам ревів, як поранений бик, відтоді, як стало відомо, що за тварину йому не заплатять. Просто подякують від імені королеви доньї Ізабелли, та й по всьому.

  - Найгірший бик з мого стада, якщо трохи підгодувати його, коштує щонайменше чотири тисячі мараведі! – жалібно скаржився він. – А якщо пустити його на м’ясо, та продати шкіру кушніру, а кістки тим, хто робить гребінці, то можна виручити всі п’ять тисяч! А в золотих ескудо це буде... – м’ясник порахував на пальцях. – Так... За один срібний реал дають тридцять чотири мараведі. А дванадцять реалів складають золотий ескудо...

  - Дванадцять повних золотих ескудо, два реали, та ще там кілька мараведі залишиться, – подав голос Мігеліто, який чемно сидів за столом та снідав шматком вареного м’яса з хлібом. А сам тим часом розмірковував, як би йому поцупити ножа і нашкрябати на столі якийсь смішний малюнок. А потім сказати, що то Хайме наробив. Ото буде смішно! Батько щодня так кумедно лає Хайме!.. Каталіна від тієї лайки рюмсає та квилить, зате Мігеліто залюбки вчиться новим словам.    

  - Ти подивися, Хосе, яке у нас розумне дитя росте! – сплеснула долонями Марія де лос Анхелес. – Скоро тобі помічником стане!

  - Так, вміє бісова дитина рахувати гроші, – хмикнув м’ясник.

  - Ну то й добре, що вміє. Краще нехай рідний син тобі допомагає, ніж усі ті хлопці, що служили у нас. Я маю на увазі Хайме і тих, хто працював до нього.

  - Не нагадуй мені про того клятого Хайме. Якщо негідник потрапить мені у руки, я йому одним ударом розріжу черево і випущу кишки. Ось так! – Хосе-м’ясник різким жестом показав, що заб’є нещасного Хайме, як свиню, з якої роблять ковбаси.

  Зненацька його погляд звернувся до Мігеліто, чиї жваві карі очиська захоплено блищали на замурзаному личку. І батько розчулився:

  - Хай побігає, погуляє ще зо два роки. Встигне напрацюватися. Дитинство – воно ж недовге. А потім працюватиме, як і я, до самої смерті... Синку, ось, тримай реал! На королівському святі купиш собі солодощів досхочу.

  - Це той реал, який ви пообіцяли за те, щоб я слідкував за торговцем тканинами? – на всяк випадок запитав Мігеліто, простягаючи долоню за грошима.

М’ясник завагався. Врешті-решт, батьківські почуття перемогли.

  - Ні. Це просто мій подарунок до королівських свят. А той, обіцяний реал я заплачу тобі, коли щось розвідаєш про Педро. Зрозуміло?

  - Зрозуміло, – кивнув Мігеліто. – То я можу піти на свято?

  - Спочатку допоможи сестрі та матері прибратися у крамниці, а потім можеш йти, – дозволив Хосе-м’ясник. І вимовив, майже ридаючи: – А я тим часом виберу бичка для королівського свята...  

  Він невимовно страждав, бо не знав, якого бичка віддати: добре відгодованого та брикливого, щоб усі бачили, що у Хосе Мартінеса – найкраще стадо у місті Толедо. Чи, може, пожертвувати сеньорі королеві найслабшого, бо грошей таки шкода! Після довгих роздумів він вирішив вибрати середнячка.

  Корраль, у якому Хосе Мартінес тримав биків та корів, знаходився за містом. А бичка слід було перегнати на вказане місце до вечора, раніше, ніж зачиняться міські ворота. Бідкаючись, він прихопив мотузку, яку слід було накинути бику на шию, та кілька брудних ганчірок, щоб замотати тварині роги. Бо ще злякається і передчасно довбане когось, а Хосе доведеться сплачувати штраф у королівську скарбницю.

  - Батьку, можна мені теж піти на королівське свято? – запитала Каталіна, коли Хосе вже схопився за дверну ручку.

  - Можна, – буркнув він. – Після того, як допоможеш матері прибрати у крамниці. Тільки веди себе пристойно, щоб сусіди не казали про тебе дурниць.

  - Я б не пустила, – втрутилася Марія де лос Анхелес. – За нею ж дивитися треба, щоб вона чогось не накоїла!

  - Чого це? – образилася донька. – Королівське свято для всіх. Недарма на нього глашатаї кличуть усіх порядних громадян.

  - Каталіна має рацію. Хай йде, – вирішив м’ясник. – А тобі краще мовчати, жінко. Вона згрішила у тебе перед носом, а ти й не помітила! Тільки пообіцяй, Каталіно, що на святі відшукаєш Педро і станеш поруч з ним.   

  - Обіцяю, батечку.

  - Ну, добре. У мене сьогодні багато справ, – промурмотів Хосе-м’ясник і вийшов, не прощаючись з родиною.

  Тільки він вийшов, як усі полегшено зітхнули.

  - Я побіг, – вигукнув Мігеліто. – Можна, я візьму ковбаску, щоб з’їсти на вулиці, коли захочу?

  - Бери, – дозволила мати. – Знаю я тебе, бешкетнику. Будеш гасати десь до самого вечора. Так хоч голодним не залишишся... Почекай, я сама тобі відріжу, – гримнула вона, коли Мігеліто схопився за ножа. – Бо зараз пошматуєш ковбасу так, начебто її собаки гризли. Ніхто й не купить після тебе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше