Хлопчик із Толедо

Частина 23

  У величному, напівтемному соборі Святої Марії, що раніше був мечеттю, зібралося четверо чоловіків, які мали високе становище. Перший – сеньор міста Толедо, герцог де Альба. Інші двоє – фрай Томас де Торквемада, Великий Інквізитор королівства Кастильського, та фрай Педро де Арбуес*, чиє призначення на посаду Великого Інквізитора Арагона було майже вирішеною справою. Поруч із ними стояв фрай Фернандо де Санто Домінго, друг та довірена особа Торквемади.

  А перед вівтарем встановили невеличку чорну домовину, у якій лежав обмитий та вбраний в білий одяг Мігеліто Мартінес. Чотири величезні чорні свічки, оповиті білими стрічками та обкладені квітами, розмістилися біля чотирьох кутків труни. Видовище було сумне та лаконічно вишукане.

  Четверо заклопотаних та похмурих чоловіків схилися над труною, роздивляючись тіло хлопчика.      

  - Звалилася біда на нашу голову, – крізь зуби промимрив дон Гарсія Альварес де Толедо, герцог Альба. Він вважав, що таке пишне відспівування у головному соборі – завелика честь для сина простого м’ясника.  

  - Бідний хлопчик. Він схожий на ангела, – зітхнув Торквемада і підвів очі до неба.

  Усі побожно перехрестилися.

  У собор вступили дон Дієго і фрай Алонсо. Дон Дієго намагався не гупати чоботами, бо його кроки відлунювали під високим готичним склепінням. А фрай Алонсо рухався майже нечутно. Звичка, яку він напрацював роками.   

  - Ах, ось і ви! – Альварес де Толедо з радістю упізнав начальника альгвасилів. – Ну, як йде розслідування. Знайшли вбивцю?

  Герцогу дуже кортіло якнайскоріше скинути з себе відповідальність, яку на нього наклав король дон Фернандо. Якби не те, що вбивство довідалися Їх Величності, то cеньор де Толедо не переймався б так. Та й відспівали б хлопчика не у величному соборі Святої Марії, а у капличці або церкві кварталу, де він жив.

  Дон Дієго з солдатською чіткістю доповів:

  - Вбивцю поки що не знайшли. Але знайшли сліди, які виведуть до вбивці.

  - Що за сліди?

  І дон Дієго розповів про усе те, що знайли у печері та біля неї. А також – те, про що вони дізналися зі свідчень. Герцог та монахи, слухаючи доповідь, вражено перезиралися.

  - Ось воно як... – першим заговорив Торквемада. – Значить, докази вказують на євреїв...

  - Вороги християнства! – з характерною арагонською вимовою вигукнув Педро де Арбуес.

  Герцог Альба похмуро відгукнувся:

  - Мені все одно хто вбивця. Головне – знайти його якнайшвидше і жорстоко покарати.

  - Не кажіть, ваша милість! – посміхнувся Торквемада. – Якщо вбивця – єврей, то справа торкається інтересів церкви.

  Інквізитор знову перевів погляд на Мігеліто.

  - Можливо, він загинув недаремно. Хто знає, яку користь Мігеліто принесе церкві... Мені пригадався інший хлопчик, вбитий євреями у Сарагосі багато років тому. Того хлопчика, якщо не помиляюся, звали Домінгіто дель Валь**. Ви знаєте ту сумну історію?

  Ченці відразу ж кивнули, бо історія хлопчика Домінгіто стосувалася церкви. А герцог Альба та дон Дієго проявили сумніви.

  - Здається, я щось чув, але не впевнений, – буркнув Альба.

  - Фрай Педро розповість краще, ніж я, – Торквемада вказав на Арбуеса. – Адже він – канонік того самого собору, де маленький Домінгіто співав у церковному хорі. 

  - Так, – кивнув Педро де Арбуес. Якщо вам, сеньори, доводилося бувати у Сарагосі, то ви знаєте, що два величні собори прикрашають головну площу нашого міста: Санта Марія дель Пілар і Ла Сео, що означає – собор Спасителя. Я, ваш скромний слуга, – канонік собору Ла Сео. Може, наш собор і не такий відомий, як Санта Марія дель Пілар, але він теж має чим похвалитися. У нашому соборі стільки капличок, що й двох годин недостатньо для того, щоб обійти усі і помолитися. Є у нас церковний хор, у якому сарагосські хлопчики співають янгольськими голосами. Ось таким хлопчиком і був Домінгіто дель Валь, який жив у році Божому 1250...

  - Двісті тридцять років тому, – втрутився герцог Альба.

  - Так, багато часу минуло відтоді, – кивнув Педро де Арбуес. – Але жителі Сарагоси і досі пам’ятають, як отой хлопчик, оте ангельське дитя, щоденно ходило у собор Ла Сео, щоб вчитися у парафіяльній школі. Він проходив по вузьким, покрученим вулицям, співаючи церковні кантики. І таким ясним та мелодійним був його дитячий голосок, що християни раділи, а євреї з місцевої худерії сумнішали, бо чудові кантики навертали до християнської віри. А їм то не подобалося.

  Усі, хто уважно слухав фрая Педро, сиділи на довгих скамницях з різьбленого дерева. А він стояв обличчям до них, спершися руками об високу спинку скамниці першого ряду. І віщав так натхненно, нібито говорив з високої церковної катедри перед сотнями парафіян, які щонеділі наповнювали величезний, схожий усередині на кам’яну скриню собор Ла Сео.

  - Розповідають тогочасні хроніки, – говорив фрай Педро, – що євреї Сарагоси вірили, що якщо кинути в води річки Ебро серце християнина і священну облатку, викрадену з церкви, то місцеві християни почнуть вимирати. І вирішили вони вчинити християнам таке зло. Їм вдалося викрасти облатку з церкви. Але де знайти християнське серце?!  Спочатку вони заплатили багато грошей одному чоловікові, щоб він когось вбив і вирізав у нього серце. Але той чоловік виявився совісним: гроші взяв, а євреям підсунув свиняче серце, схоже на людське...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше