50 глава

*Елізабет 
Цей тиждень видався для мене дуже важким ,я майже не виходила з кімнати і ні.з ким не говорила .Ден сидить в СІЗО і хоча б на одну проблему стало менше .Лізу і Дена прокапали і тепер вони теж в порядку .Я приходила в лікарню ,щоб навідати подругу .Довелось їй все пояснити і розказати від тої ситуації в Одесі .Як на диво Ліза віднеслась до цього всього досить спокійно ,казала ,що давно догадувулась ,що в нас з Деном якісь суперечки .Намагалась мене підтримати і заспокоїти ,але це не зовсім мені допомогло .Безкінечні батькові докори і застереження .Тепер він ще сильніше буде мене контролювати ,я вже не витримую ,але це все дрібниці порівняно з тим ,що я не можу бути поруч з коханою людиною .Я писала ,що хочу зустрітись ,залишала голосові про те ,що це все хитрий спланований план Ден ,але жодної реакції. Тьома мене не пробачить, навіть якщо я йому не зраджувала ,то в наших стосунках все одно було занадто багато брехні .Я думала ,що все це зійде мені з рук ,але в кінці дуже дорого за це заплатила .Серце обливалось кров'ю лише від думки ,що я більше ніколи не почую його голос ,не обніму ,не подивлюсь в такі вже рідні сірі оченята .Важко і сумно водночас .Завтра в мене випускний ,а мені якось всерівно .Для мене він не відрізнятиметься від інших будніх днів ,бо асоціюватиметься з самотністю.Я намагалась зібратись ,бути сильною ,але все марно .Ходжу по саду як та сновида ,ціла біла ,як та стіна .Тиждень я майже нічого не їла і схудла на декілька кілограмів .Кожна хвилина здавалась вічністю ,життя стало існуванням і мукою .Я не знала що мені робити ,як взагалі жити далі ,який сенс ?
Я вийшла на вулицю і присіла на лавочку біля нашого будинку .Навколо була лише я і природа .В мить тишу обірвав чийсь чоловічий голос .Це був Даня ,який присів біля мене поруч на лавку .
—Привіт , Елізабет .
—Привіт .—я навіть на нього не глянула ,втупилась в одну точку і просто слухала ,хоча й мені було байдуже на все ,що він скаже .
—Я дзвонив тобі , писав ...
—Вибач ,але нам немає про що з тобою говорити Остапенко .—сухо мовила я .
—Чому немає .Я люблю тебе ,мої почуття нікуди не зникли .Ні Дена ,ні Артема більше немає ...
—Невже ви всі так і не зрозуміли ?Я люблю лише Артема і байдуже на те ,що ми не разом ,що він ніколи мене не пробачить ,я до кінця життя буду любити лише його і ніхто інший мені не потрібен. Зрозумій ти це нарешті .Мені не потрібні ні гроші ,ні увага і найщасливішою дівчиною ти теж мене ніколи не зробиш ,бо я не буду щаслива ні з ким іншим .Даня твоя любов до мене не взаємна ,я ніколи не полюблю тебе так як Артема ,дай мені спокій .
—Ти післязавтра маємо летіти в Париж ...
—Я нікуди не полечу ,можеш знайти на моє місце когось іншого .Даня я розумію тебе ,тобі теж боляче ,але не ускладнюй все ще більше .Між нами нічого й ніколи більше дружби не буде ,ніколи чуєш .Не будуй марних надій через те ,що Артем мене кинув .Забудь мене ,викинь з серця і більше ніколи не згадуй .
—Мені важко .
—А мені думаєш ні ?Ви з Деном зруйнували моє життя ,знищили все ,що я любила .Ти хоча б знаєш як це страждати від того ,що не можеш нічого змінити ?Знаєш як боляче втрачати того заради кого на твоєму лиці появлялась усмішка .Я була щаслива з Артемом ,а ви вкрали моє щастя .Даня якщо ти хоч трохи хочеш ,щоб я була щаслива ,то зникни з мого життя ,поїдь далеко і постарайся забути ,не роби нам обом ще болячіше .—Він глянув на мене .
—Пробач мені за все ,пробач ,що заліз куди не треба було .Я думав на чужому нещасті побудувати своє ,думав ,що з часом і ти мене полюбиш ,але цього не буде .Мої мрії ніколи не стануть реальністю, Елізабет ,але я справді хочу щоб ти була щаслива .Мені боляче дивитись на тебе в такому стані ,розуміючи що в цьому є і моя вина .Я поганець ,який не заслужив пробачення і найменше ,що я можу це послухати тебе .Знаєш я вдячний тобі за все .Ще 2 місяці тому я був геть іншою людиною ,а ти змінила мені то в кращу сторону .Дякую тобі за це ,щиро дякую .Більше я тебе не потривожу .—Я обняла його ,а в Дані по щоці покотилась сльоза .Я бачила як йому теж боляче ,але це життя в якому нам випало страждати .
—Остапенко я бажаю тобі удачі ,бажаю знайти ту саму ,яка щиро тебе полюбить і ти її теж ,будь щасливий Даня .
—І ти , Елізабет Острозька .—він помахав мені в слід рукою .Щось мені підказує ,що після завтрашнього випускного ми більше не побачимось .Даня хороший хлопець ,він заслужив на взаємне кохання і я справді щиро йому бажаю всього найкращого .
В цей момент я згадала як ми з Тьомою приїжджали в одне місце .Я викликала таксі й поїхала. Той самий камінь у формі сердечка .Ми сиділи на ньому й цілувались ,а тепер я тут сама .Я притулилась до нього і з очей знову котились сльози .Якби ж ти був поруч ,якби ж ти міг мене обняти і заспокоїти ,але зараз все що в мене є це прекрасні спогади .Спогади про хлопця з красивими сірими очима і золотистим волоссям ,хлопця з найкрасивішою усмішкою ,найтеплішими обіймами і найдобрішим серцем .Як легко і швидко я втратила все що так любила ...Цінуйте кожну хвилину проведену з дорогими вам людьми ,а то ніхто не знає чи буде де одна така мить ...
Пам'ятаю як Артем розказував ,що цей камінь здійснює всі бажання .Можливо він і моє здійснить ?Я звісно не вірю в казковий фей і говорящих єдинорогів ,але доле замість ще однієї  порції випробувань на мою голову подаруй мені ще хоч один щасливий день поруч з Тьомою .Дозволь хоч ще один разочок відчути його аромат і притулитись до грудей .Це єдине чого я хочу .
Я просиділа там аж до вечора згадуючи кожну нашу зустріч з Артемом починаючи від нашого зіткнення в парку .Як ж все добре починалось ,але на жаль закінчилось все не хепі ендом .
Небо вже вкрилось зорями ,пора вже додому ,завтра ще на випускний іти. 
Додому я добралась на таксі .На годиннику була 11:10 коли я зайшла в дім . Машина батька вже була на подвір'ї і ще в мене від нього 3 пропущених. Зараз щось буде .Я зняла свої ще нещодавно білі красовки ,які зараз були всі в грязюці. Виглядала я не дуже . Декілька плям на джинсах від багнюки і листя застрягле в волоссі .Одним словом" дитина лісу ".
—Де ти була , Елізабет ?—почула я з кухні ,як тільки зайшла .
—Гуляла в лісі .—я підійшла до стола ,взяла графін і радила собі стакан води .Так захотілось пити .
—Я дзвонив до тебе .
—А я не хотіла з тобою говорити. —Я сіла навпроти .
—Не смій так зі мною розмовляти. Я хотів ще раз з тобою поговорити на рахунок США .—стара пластинка. —Завтра в 11:00 ти вилітаєш .
—Що ?Я нікуди не поїду .Я ж казала ,що не хочу там навчатись .—я обурена . 
—А мені байдуже . Я вже все вирішив і ти поїдеш в США ,тут ти більше знаходитись не можеш особливо зважаючи на всі останні події .Можеш іти збирати валізи .
—Але тату .—як він так може зі мною ,як може так легко керувати моїм життям ?
—Іди , Елізабет ,я вже давно все вирішив.
Я хлопнула дверима і швидко побігла в свою кімнату. 
Під руки мені попалась склянка з під соку .Я щосили жбурнула нею до підлоги.Маленькі уламки розлетілись по всій кімнаті ,вона нагадували мені про моє розбите щастя.Потім було дзеркало .Я кинула в нього лампою і воно теж розлетілось на друски.7 років нещасть чи як там ?Ахахах.А чому я вже всі 17 мучусть?Чому я ?Одні люди самозакохані ,злі і пихаті живуть купаючись в золоті і від цього постійно щастиві ,а інші страждають все життя незрозуміло через що...Чому ?Це ж так несправедливо ...
На звуки битого скла прибігла Олена Миколаївна .
—Мила моя , Елізабет .—я в той момент сиділа на підлозі посеред уламків .Вона підбігла до мене і міцно обняла .—Дитинко не побивайся ти так ,не плач більше .
—Як не плакати ,якщо моє життя як цей нещасне дзеркало зараз ?Воно розлетілось на малесенькі уламки ,які вже не склеїти .
—Все в тебе буде добре ,ти дуже сильна дівчинка і я впевнена ,що ти будеш щаслива .—вона гладила мене по голові .В той момент мені стало трохи спокійніше і краще ,від цієї жінки віяло турботою і ласкою ,якої мені весь час так бракувало .—Елізабет ти можеш поранитись ,я зараз усе це поприбираю ,а ти присядь десь ,наприклад на ліжко .
—Я піду пройдусь в саді і дякую вам .—я намагалась усміхнутись ,не знаю наскільки в мене це вийшло крізь сльози ,але це було щиро .
Я вийшла в сад ,який освітлювали фонарі .Було лише чути дзюрчання води в фонтані і як дув легенький вітерець .Об мою ніжку почав тертись маленький пухнастий колобочок —це був Везунчик .
—Ходи до мене .—я підняла його і ми разом сіли в підвісне крісло-кокон .На вулиці було досить тепло ,тому я навіть не шукала чим накритись .Я гладила кошеня і дивилась в безхмарне чисте небо вкрите зорями. Десь там далеко моя мама і сестра .Я впевнена ,що вона теж стали зірками ,які кожної ночі спостерігають за мною .От би вони були поруч ,мені так потрібна їхня підтримка .
Муркотання Везунчика трохи заспокоїло мене і я заснула .
Зранку я прокинулась від чиїхось кроків у саду.Я протерла очі і подивилась хто це іде .
—Ліза це ти ?
—Привіт ,Бет .Ну звісно ,що я не привид ж мій .—вона підійшла до мене ближче і схрестила руки .
—Чому ти тут ?
—Ти ще питаєш .Я тобі з самого ранку дзвоню і дзвоню ,а ти не береш трубки .Вже 10:30 ,а ти ще спиш .Ау ,Бет ,можливо ти забула але в нас сьогодні випускний .—вона почала щолкати в мене перед очима пальцями .
—Та це я пам'ятаю .Думаю я ще встигну зібратись .—я хотіла знову відправитись в царство Морфея , але Лізка мені завадила ,кинувши в мене подушкою ,яку вона взяла на гойдалці .
—Ану вставай ,негайно , Елізабет. В нас сьогодні випускний і я не допущу щоб ти на ньому виглядала як сонна муха .Бистро піднімайся .—я скривилась ,але все ж таки послухала подругу і піднялась .—Негайно в душ і за 10 хвилин щоб вже була в себе в кімнаті .—ми обоє пішли до будинку .Я пішла умиватись ,а Ліза в мою кімнату .Коли я зайшла туди то побачила на своєму туалетному столику багато різних консилерів ,пудр ,палетом з тінями і хайлайтерами ,олівці для губ і багато чого іншого .
—Нк що ж зараз ми буде робити з тебе красотку.
—Може не треба ,Лізо .Для чого все це .
—Бет ,це Випускний і він бувай раз в житті .Ти будеш там найгарнішою ,а Артем ще потім лікті кусати буде ,що профукав таку красиву дівчину. —я сіла в крісло і Ліза почала наді мною чаклувати .Можливо вона все ж таки права і потрібно просто жити дальше ,а не мучити себе кожного дня .Дві години пролетіли просто незамітно .Ліза й справді чарівниця ,бо побачивши своє відображення в дзеркалі я аж ахнула.Дуже красивий і ніжний макіяж в тон мого плаття і голлівудські локони .Я сама почала собі подобатись .
—Ну як тобі ?
—Це дуже красиво ,Ліз ,дякую тобі .
—Та немає за що ,завжди до твої послуг .А тепер вище носа Бет і бігом переодягатись ,бо вже залишилось дуже мало часу .Ліза почала робити собі макіяж ,а я пішла одягати плаття .Це те саме , що подарував мені Артем .Ще один спогад про наше кохання .Я ледь не заплакала ,але стрималась ,щоб не зіпсувати макіяж ,над яким так старалась подруга .Я покрутилась перед Лізою .
—Виглядаєш дуже круто ,воно тобі так личить ,Бет .
Лізка швидко зробила собі макіяж і накрутила волосся і ми поїхали до неї додому ,щоб вона ще переодягнулась. Вона вийшла до мене в красивому червоному платті з тонкими бретельками ,розрізом на спині і на коліні .
—Ти як завжди прекрасна ,подруго .
—Дякую .А тепер пришвидшилось ,бо вже залишилось дуже мало часу .Вова ,поїхали .—до школи нас підвіз Вона ,вони такі милі з Лізою .Рада ,що хоть у них все добре .На вручення атестата ми хоча б не запізнились .Це вже радує .Після основної частини ми поїхали всі за місто де і мали святкувати .В одному великому ресторані .Там було дуже красиво ,але мені там було самотньо. От якби зараз тут з'явився Артем і ми б з ним були разом .