Хлопець з червоною трояндою

52 глава

*Елізабет
Коли я побачила Артема ,то вже не могла стримувати сліз. Він повернувся ,пробачив мене .Як добре в його обіймах ,як добре просто бути поруч .Цей танець був для мене особливим ,я ніколи його не забуду. Поки всі веселились ми з Тьомою пішли в парк поруч з цим кафе .Там було спокійно і тихо .Ми присіли на вільну лавочку неподалік від фонтану .
—Артем я обіцяю ,що між нами більше не буде таємниць ,щоб там не сталось я більше ніколи не буду тобі брехати .
—Ти можеш мені довіряти ,я заради тебе готовий піти на будь-який ризик ,готовий віддати своє життя ...Коли Даня все це розказував в мене серце просто виривалось з грудей .В голові лише були думки :"Як вона все це пережила ?","Чому не розказала нічого ?","Чи в безпеці моя Елізабет ?".Я дуже хвилювався за тебе .Я більше ніколи не залишу тебе одну .—Артем підсунувся ближче і взяв мене за руку .
—Тьом ,є ще дещо ,що я маю тобі сказати . Мій батько він ...
—Що вже з ним сталось ?Він щось тобі зробив ?—Артем занепокоївся .
—Він хоче відправити мене в США вчитись і щоб потім я стала директором фірми ,але я не хочу цього .Я хочу залишитись тут, поруч з тобою і навчатись на психолога .Він знову хоче вирішити все за мене ,хоче керувати мною ,як маріонеткою .Я не можу так ,не можу більше ...—мої очі знову наповнились сльозами .Мені було так обідно в той момент .Відчуваю себе беззахисною маленькою дівчинкою ,життям якої всі хочуть керувати .А чого хочу я ?Чому ніхто не запитає мене :"Чого ти насправді хочеш , Елізабет ?"Чому всі вже давно все вирішили і навіть думки моєї не запитали .—Вже завтра зранку я маю летіти в США .Що мені робити ?
—Спокійно , Елізабет .—Артем міцно обняв мене і погладив по спині .—Ніхто не може вирішувати за тебе .Я не дозволю цього. 
—Можна я сьогодні в тебе переночую ?—можливо якщо я просто не поїду додому ,то батько відчепиться від мене ?Принаймі на цей рейс я точно запізнюсь .
—Звісно що можна ,а зранку ми щось разом придумаємо. Я нікуди тебе не відпущу .А зараз усміхнись хоч трішки .В тебе сьогодні свято ,а ти вся в сльозах тут сидиш. —я усміхнулась ,так щиро ,наскільки взагалі могла .
—Я не хочу далі святкувати в кафе .Не хочу більше туди повертатись .—для мене цей вечір не був таким особливим ,як для інших моїх однокласників .Єдине ,що я хотіла в той момент —це бути поруч з Артемом .
—Ну тоді в мене є одна класна ідея .Ходімо .—ми встали і Артем потягнув мене за руку .—Тільки на студію спочатку заскочимо .—ми сіли на байк і поїхали .На диво , сьогодні навіть шолом не зміг зіпсувати мою зачіску .Я злізла з байка і ми разом пішли на студію .
—Артем що ти задумав ?—з цікавістю запитувала я ,поки він відкривав двері .
—Побачиш .—поки Артем шукав щось в шафі я присіла на диван .—Ну ось знайшов .—Тьома обернувся до мене .В руках у нього був фотоапарат. 
—Хм .Значить ти ще й фотограф ?—я багато про нього не знаю .
—Роки 2 тому я дуже захоплювався цією справою .Мій ... —Артем затнувся .Напевно хотів щось сказати ,але передумав .Він змінився на лиці.—хоча це немає значення .Твоє плаття ,воно дуже довге .Думаю в ньому буде не зручно гуляти .Можливо ми купимо по дорозі якесь коротше і більш зручне ?—я усміхнулась Артему у відповідь .
Це плаття мало одну свою особливість .Можна було відчепити нижній довгий шар тканини і тоді воно якраз було мені до колін.Це я щойно й зробила. 
—Хм ...а я багато чого не знав про плаття .Так набагато краще .—мені стало трохи зручніше .—Ну тоді ходімо. —і ми знову кудись поїхали. 
—Парк атракціонів ?Ти серйозно ?Я в них так давно не бувала .—я справді була щаслива ,що ми сюди приїхали .Приємні спогади нахлинули на мене .Колись ми були тут разом з мамою ,татом і сестрою .Пам'ятаю як разом катались на машинках і на оглядовому колесі ,потім їли солодку вату ,а в кінці вечора тато пішов кидати дротиками в кульки і виграв нам з сестрою плюшевого ведмедика.Ми тоді ще не могли його поділити і тато пішов грати ще раз і виграв нам ще одну іграшку ,щоб ми не сварились .Ми тоді так добре повеселились .Я ніколи не забуду цей день .Тоді я була маленькою щасливою дівчинкою ,а зараз я вже стою тут доросла поруч зі своїм хлопцем .Час так швидко пролетів .Цей парк зовсім не змінився за ці 10 років ,але змінилась я і люди,які поруч зі мною .Я взяла Артема за руку і ми разом пішли кататись.Спочатку на Американських гірках .Вони були не дуже високі ,але я все одно боялась .Пів дороги я просто пищала ,а Артем намагався мене заспокоїти .
—Елізабет ,я не можу з тебе .Та маленька дівчинка ,що сиділа перед нами була спокійнішою за тебе .Ти бачила як вона на нас дивилась ?
—І як вона на нас дивилась ?
—Як на якихось ненормальних .—ми обоє почали сміятись.—Куди підемо дальше ?—запитав Артем.
—Можливо покатаємось на машинках ?—я так давно на них не каталась ,хочу знову відчути це прекрасне відчуття .
—Гаразд .—ми підійшли до каси і нам видали ще таких стареньких золотих жетонів .Я взяла їх в руку .Ще один спогад з минулого ,така ностальгія .
—Ходімо ,а то на дворі вже починає темніти ,а я хочу зроби ще декілька крутих кадрів при денному світлі .
Ми почали кататись .Я весь час в'їжджала в машину Артема .Думаю ,що мені ніколи не видадуть права ,бо я розіб'ю машину в перший ж день .Водій з мене звісно ніякий ,але ми добре повеселились разом і посміялись з мене .Далі ми пішли на оглядове колесо. Там Артем зробив мені декілька хороших кадрів на фоні заходу сонця .
—Хочеш солодку вату ?
—Ти ще питаєш ?—з здивуванням відповіла я на його дивне питання .
—Я й забув ,що переді мною стоїть головна солодкоїжка в цілому світі .—і вже за хвилину я ласувала цією ватою .—Яка ж ти мила і смішна водночас з цією ватою .—Артем знову мене сфотографував. 
—А що тут смішного?Я просто трошки зголодніла .—Артем підійшов ближче і провів вказівних пальцем в мене біля губ .—напевно я вимазалась.Ну все як завжди .Роки ідуть ,а привички не змінюються , Елізабет .
—Моя маленька солодкоїжка .—Артем підняв мене на руки і почав кружляти.Мені було так весело в той момент ,я навіть не стримувала свій сміх .
—Завжди залишайся такою щасливою і життєрадісною .Потім ми пішли кататись на роликах .Без падінь звісно що не обійшлось ,але Артем завжди допомагав мені піднятись .Ми пробували знову і знову і здається в нас навіть почало краще виходити.  Я давно так не веселилась .Цей вечір був таким безтурботним ,що я й навіть не задумувалась про всі ті неприємності ,які чекають на мене потім .Є лише я ,Артем і цей прекрасний момент ,який назавжди закарбується в моїй пам'яті .
На кінець дня ми пішли кидати дротиками в кульки. Артем жодного разу не промахнувся і виграв мені велетенського плюшевого ведмедя ,який був завбільшки мене .Я ледве його несла ,але Артем звісно що мені допоміг ,побачив ,що подарунок більший за мене і сам його ніс .
—Дякую тобі за цей вечір ,дякую, що одним вчинком заставляєш мене посміхатись ,дякую, що поруч і просто кохаєш мене ,що пробачаєш мені всі мої дивакуваті вчинки .—ми йшли по темній вуличці по дорозі додому Артема.
—І тобі дякую.Ми з тобою знайомі приблизно 3 місяці і за цей короткий час ти стала настільки дорогою для мене людиною .Найбільше в житті я боюсь втратити тебе ,боюсь ,що одного дня прокинусь і не побачу тебе більше .—він говорив це так щиро і чуттєво .
—Я завжди буду з тобою ,попри всі труднощі я ніколи тебе не покину ,щоб там не було .—Артем міцно обняв мене і накинув зверху свій піджак .
—Одягни ,на вулиці вже холодно. —я кивнула йому у відповідь .За пів години ми вже були вдома в Артема .Тут так красиво і затишно ,раніше я тут ніколи не була ,лише на студії .Тьома включив світло й ми пройшли на кухню .Все в стилі лофт ,мені таке подобається .
—Почувайся тут як вдома .Будеш чай ?
—Ага .—я присіла на невеличкому сірому дивані по середині кімнати.Артем тим часом заварював чай ,а я сиділа в своєму телефоні .Ліза дзвонила мені декілька разів ,тому я відписала їй ,що я в Артема ,щоб вона не хвилювалась .Пізніше я побачила ще 5 пропущених викликів від батька ,але я не хочу з ним говорити .Я нікуди не поїду і це вже вирішено .Я не маленька дівчинка за яку він привик все вирішувати .Я вимкнула телефон ,бо знаю ,що батько буде до ранку дзвонити мені. Нехай робить що хоче ,але завтра я нікуди не полечу .
—Ти знову сумна .Це через батька ?—Артем присів біля мене і подав одну чашку чорного чаю .Я взяла його .
—Він дзвонив до мене декілька разів ,але я не відповідатиму йому .Я не полечу завтра в США .Я хочу залишитись тут .
—Зрозумій мене правильно , Елізабет . Сьогодні ти залишишся в мене і звісно що завтра не полетиш ,але якщо потім він все ж таки змусить тебе полетіти .Ти ж не можеш вічно від нього ховатись .Давай я завтра поговорю з ним .
—Мій батько з тих хто не розуміє слів .Якщо він дізнається ,що ми зустрічаємось ,то буде лише гірше .Він лютуватиме і тоді зробить все ,щоб ми розійшлись .Я не хочу цього ,краще я сама завтра з ним поговорю .Я не хочу більше бути під його впливом ,не хочу залежати від нього .
—Ти можеш переїхати до мене ,я буду цьому дуже радий ,але ти неповнолітня і твій батько зробить все ,що б ти жила з ним .Я не знаю ,що з цим робити ,але я точно не залишу тебе саму .Жодні перепони більше нас не розлучать .Я готовий піти проти твого батька ,готовий викрасти тебе на край світу лиш би ти була щаслива. 
—Ти так сильно любиш мене ?
—Так.—і знову сльози ,цього разу вони вже були від щастя .Поруч зі мною людина ,яка любить мене так ж сильно як я її .Хіба це не прекрасно?
Артем підсунувся ближче і поправив мені волосся, яке впало мені на щоки .Я не стрималась і поцілувала його .Так ніжно і палко водночас .В той момент в мене ніби метелики літали в животі ,я відчувала себе дуже щасливою .Аромат парфумів Артема заповнив усе навколо .Навколо така тишина і є лише ми і більш нікого .Є лише двоє закоханих ,які думаю ,що їхня любов вічна і ніщо не розлучить їх ніколи .Але чи так це ?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше