Розділ 6. Соломія

Гліб пропалював ненависним поглядом Марка. Хоч вони заледве познаймились, та виглядають як давні запеклі вороги. Гліб робить ще один крок до нас з Марком, із презирливою посмішкою кладе руки в кишені. 

Марк сильніше стискає мої пальці. Від його доторку так тепло і, головне, не страшно. Дивина, через нього я мало не загинула, та поруч із цим хлопцем почуваюся найзахищенішою в світі. 

 -  Солі, неприємне твоє товариство, - низький тембр Маркового оксамитового голосу пронизував налектризоване від надлишку почуттів повітря, - Ким би ти для неї був. Вона не хоче з тобою продовжувати спілкування, тож будь такий ласкавий залиш дівчину в спокої. 

Гліб з Марка повільно переводить погляд на мене. Таке враження, що мене обпалюють язики пекельного вогню, хоча моє серце і душа давно перетворилися на попіл. Через нього. 

 -  Солю, я без тебе нікуди не піду, - Гліб так дивиться на мене ніби чогось чекає. Невже він думає, що після того що сталося я кинуся до нього в обійми? Я досі бачу у вісні кошмари. Здається сама доля прокляла мене нашою з ним зустріччю, -  Прошу тебе, їдьмо зі мною. Батьки дуже сумують за тобою. Давай поговоримо без свідків, і в спокійнішому місці, - він оглянувся довкола. 

 -  Гліб. Я не збираюся говорити, тим більше залишатися з тобою на одинці, - я знайшла в собі сили підвестися з місця та з холодною впевненістю поглянула на брата, -  Прошу йди. Дай мені спокій. А з батьками я можу зустрітися без твоєї присутності. 

Темні очі Гліба спалахнули від люті, ніби я завдала йому смертельний удар по його гідності. Хоча я б із задоволенням висадила б йому в серце найгостріший ніж. 

 -  Соломіє, я нізащо не відмовляюся від тебе. Ми будемо бачитися, хочеш ти цього чи ні. Я знайду тебе де б і з ким ти не була. 

Гліб оглядає мене з голови до ніг і посміхнувшись обертається і йде. 

 -  Солю, ти в порядку? - тепла рука Марка лягає на мою талію, - Чого цей мудак хоче від тебе? 

 -  Возз'єднання сім' ї... - видихаю я, та гірко всміхаюся сама до себе, - Не звертай уваги. У нас завжди були напружені стосунки. 

 -  Він назвав тебе своєю дівчиною...- в голосі Марка чулися нотки роздратування, - Якщо він тобі брат... 

 -  Нерідний... - продовжила я замість Марка. 

 -  Угу. І почуття в нього точно не братські, - очі Марка поглинули мене в одну мить, як синій океан в якому не має дна, не має порятунку. 

 -  Марк, може змінимо тему. Я не хочу говорити про Гліба. 

 -  Гаразд, - Марк чарівно всміхнувся, - Потанцюємо? 

 Я глянула на свою ногу, яка спазмувала від болю, -  Мабуть не цього разу. Пробач. Нога поболює, - знизала плечима я. 

 -  Як мені заслужити твоє прощення? - Марк ніжно взяв мою руку в свою і підніс до серця. Навіщо він це робить!? Я забула, що потрібно дихати. 

 -  Марк. Я не тримаю на тебе зла. Було то було. Давай забудемо... 

Він опускає погляд вниз, а потім лукаво всміхається:

 -  Ніколи собі не пробачу, що міг пошкодити такі гарні ніжки. Солю, це майже злочин бути настільки красивою... 

 -  Марк! Коханий! Ось ти де! А я шукаю тебе всюди! - дзвінкий дівочий голос порушив наш з Марком крихкий спокій. 

Яскрава білявка в сріблястій блискучій сукні, поклала йому на плече руку з яскраво - червоним манікюром. Вона посміхнулася Марку, а він навіть оком не повів. Дівчина ефектна... Що тут скажеж?  Схожа на Барбі. Точена фігура, довгі біляві локони майже сягають талії, великі карі очі. Мабуть, мрія кожного хлопця?

Я відчула гострий укол ревнощів. Та чому? Марк для мене ніхто. Так не має бути. Але клубок сліз починає душити горло. Ну чому я так реагую на все, що пов’язано з цим хлопцем? 

 -  Ходімо, тебе всі чекають, -  білявка наче пліснява обвила Марка, а потім кинула на мене явно оцінюючий погляд, - Марк, а хто це? 

 -  Це Соломія... - Марк явно не горів бажанням пояснювати дівчині обставини нашого з ним знайомства. 

 -  Я знайома Марка, - продовжила я, - Він побачив мене і підійшов просто підійшов привітатися, - мені не хочеться, щоб Марк відчував якісь незручності пов'язані зі мною. 

 -  А, я - Ніка. Дівчина Марка, - білявка солодко посміхнулася, - Приємно познайомитися. 

 -  Навзаєм, - відповіла я з ввічливою посмішкою, - а потім поглянула на Марка, який став темніше грозової хмари, - Була рада тебе бачити. Ти здається казав, що хочеш повернутися до друзів. Тож, не буду тебе затримувати. 

 -  Солю? - Марк без зайвих церемоній скинув руку Ніки зі свого плеча. 

 -   Справді, Марк? Тебе Алекс, шукав. Поговорити хотів, - блондинка незадоволено схрестила руки на грудях, - То, ми йдемо? 

 -  Все нормально. Повертайся до друзів, - я кивнула в знак згоди. 

 -  Солю, я не прощаюсь. Побачимось пізніше, - Марк непомітно підмигнув мені. Коли він йшов з Нікою, то раз по раз повертав голову назад, ніби перевіряючи чи я на місці. 

Коли вони заховалися за натовпом, я, безсило опустилася на диван. Давно не почувалася такою роздавленою. Ні, звичайно, я ні на що не сподівалася... У такого красеня відсутність дівчини - нонсенс. Так! Соломіє! Стоп! Припини! Він не для тебе! Викинь з голови раз і назавжди! 

 -  Сумуєш? - щаслива Ксюха плюхнулася біля мене і міцно обняла. 

 -  Навпаки радію життю, - я видавила з себе посмішку, -  Слухай, може я візьму таксі і поїду додому? Бо почуваюся зайвою на цьому святі. Та ще нога увесь час ниє. 

  -  Тоді поїдемо разом, - Ксюша поправила порядку мого волосся. 

 -  Ти ще веселися. Я сама доберуся. 

  -  Ні. Одну я тебе не відпущу, - протестувала Ксенія, - Пробач, що залишила тебе одну так на довго, - Просто... Захар... - очі подруги палали яскравіше зірок на нічному небі, - Він не відпускав мене від себе. Танець за танцем, а потім поцілунок... 

 -  Он як! - розсміялася я, - Мені складати гроші на весілля? 

 -  Та ну тебе! - відмахнулася Ксюша. 

 -  Чому "та ну "? Я давно помітила як він дивитися на тебе. В Захара напевно почуття до тебе і вони явно не дружні.