Розділ 13. Соломія

 -  Соля! - витерла свої непрохані сльози Ксюша, - Годі нам розводити сирість! Ходімо краще обідати! 

 -  Ксюш, я щось втомилася. Може швиденько зготуємо щось вдома? Я б навіть тільки бутерами перекусила, - зустріч з Глібом забрала багато енергії. Ну чого він добивається? Можливо з часом я пробачу його, але тільки якщо він не буде нагадувати про себе, тим самим не ятритиме рани які досі не зажили. 

 -  Ну давай... - проскиглила подруга, - Ми ж не так часто кудись ходимо. Зміна обстановки піде тобі на користь. А, то що ти бачиш крім роботи, універу та безкінечного зубріння? Га? 

 -  Вибач, Ксю. Я пас... 

Безсило відкинувшись на спинку лавки я підняла очі до неба. Мені хочеться сховатися від усього світу. Але хіба від себе втечеш? 

 -  Е! Ні! Так не піде! Давай, піднімай свій зад і пішли обідати і заодно насолоджуватись життям! - Ксюша почала силоміць тягнути мене за руку. Опиратися стало безнадійно. Собі дорожче. 

 -  Добре, добре. Пішли, - видихнула я, закидаючи рюкзак на плече. 

 -  О! А це вже інша справа! Ходімо! - Ксюша взяла мене за руку і ми попрямували на зупинку. І здається удача сьогодні нас не зовсім покинула : нам вдалося сісти в напівпусту маршрутку і доїхати до кав'ярні ну майже без пробок. 

По дорозі у Ксюхи рот не закривався. Ми здається поговорили про все, що тільки можна: про ту блакитну сукню, яку вона бачила в ТЦ, дізналася останні плітки з універу, виявляється Аня з паралельної групи зустрічається зі Владом з шостого курсу, а він зустрічається паралельно з Лілею дівчиною із своєї групи, у Валі нашої одногрупниці виявляється роман з нашим молодим викладачем хірургії, але вони це не афішують і ще купу всього. Коли тільки вона встигає за всім слідкувати? 

 -  Може, ще по магазинах походимо після обіду? - Ксюша схилила голову мені на плече, -  Я і тобі таку сукню приглянула! Таку сукню! Просто відпад! - в неї від захвату аж дух перехопило. 

 -  Пригальмуй подруго. В мене зарплата тільки через тиждень, - мені довелося остудити її запал. 

 -  Ну добре, підемо в маркет за продуктами. Треба ж на вечерю щось приготувати, - розглядаючи свої нігті сказала Ксенія. 

 -  Ок. За продуктами ми підемо, - погодилася я. 

Ми з Ксюшею так захопилися розмовою, що не помітили, як підійшли до кав'ярні. Мою увагу чомусь привернула закохана парочка яка стояла біля входу. Вони не соромлячись пристрасно цілувалися, а дівчина взагалі повисла на шиї у хлопця. Придивившись уважніше я впізнала Марка та Ніку... 

Здається все довкола зупинилося. Затихли звуки, зникли всі і лишилися тільки вони двоє. Різкий біль підступив до серця. Стало так гірко і неприємно. Я застила на місці і не могла зробити й кроку. До горла підступив клубок, а на очі навернулися сльози. 

 -   Подруго, чого ти застила? - Ксюша сіпнула мене за рукав, а потім також глянула на солодку парочку, -  Так це той хлопець, що підвозив тебе додому з клубу..? Солю? 

 -  Так, це він... - видавила я з себе. 

Я думала, що гірше бути не може, як тут Марк відірвався від поцілунку з Нікою і наші погляди зустрілися. В його очах - здивування, в в моїх - розчарування. Сили стримувати сльози більше не має. Не хочу бути посміховиськом в його очах. Ще на якусь секунду ми не можемо відірвати погляд. Я здаюся першою. Роблю крок назад і чимдуж кидаюся тікати. Тільки почула навздогін його протяжне "Соля!!! ". Я бігла не обертаючись і все одно чула своє ім'я, яке викрикував Марк. Він що побіг за мною? Та повернутися назад мені не вистачає сміливості. 

Збвгаю по сходах в метро, але мене настигає чиясь рука. Це він. Я обертаюся і бачу захеканого Марка. 

 -  Солю! Солю! Ти не так все зрозуміла! - змолився хлопець, притягуючи мене ближче до себе. 

 -  Якраз правильно... - я ковтнула клубок, -  Ти цілував свою дівчину. А я вам завадила... Пробач, я не хотіла, щоб так вийшло, - схлипнула я, -  Марку ти не мусив мене доганяти. Повертайся до Ніки, бо вона ще образиться. 

 - Солю, нам треба поговорити. Розумієш, я якраз хотів сказати Ніці, що... Ми з нею більше не, - Марк міцніше скував мене в обіймах і нахилився до мого обличчя низько - низько. Як так може бути? Я тану в його обіймах... 

 -  Марку... Марку благаю зупинися! Нам не можна... -  що є сили б'ю руками його в груди. Від несподіванки Марк ослаблює хватку і я вириваюся і біжу далі. 

Мені вдається заскочити у вагон метро. Марк не відступає. Він знову побіг за мною. Але йому не вдалося потрапити у вагон, бо скляні двері щачинилися прямо перед його носом розділяючи нас. Ще кілька секунд і вогон зрушає з місця і несе мене від Марка. 

Я безсило падаю на сидіння. Яка ж я дурна! Не треба було тікати. Лише б пройшла повз, ніби його не знаю от і все, а тут ціла вистава. Так соромно. Я ж дала Марку зрозуміти, що між нами не може бути ніяких стосунків. А повела себе як ревнива, закохана дурепа! 

Ну чого мене так зачепив той поцілунок з Нікою? Наче в мене відібрали половину серця і треба з цим жити. А жити не можливо. Без коханого... Ой що ж я наробила!? 

Прителепавшись додому я одразу впала на ліжко. І мене одразу зморив сон. Прокинулася я тільки ввечері. Ксюша приготувала овочеве рагу та від бивні на вечерю і кликала мене їсти. Я міцно обняла подругу, подякувала, але відмовилася бо апетиту зовсім не було. 

Потім майже до опівночі я вчила на завтра семінар. Ксюша вже заснула. А я все сиділа на підвіконні думаючи про події сьогоднішнього дня. На дворі тим часом почалася справжня злива, обіцяли ж вночі дощ. Не обманули. Я заворожено дивилася на дощові краплі, які сріблом падали на землю. Якби ж вони могли змити біль з серця? 

Я ще довго спостерігала за грозою, що розгулялася не на жарт, як тут завібрував мій телефон. Дзвінок з невідомого номера. Я хотіла було не брати. Та мало, що. 

 -  Так, я слухаю. 

 -  Соля, це Марк, - в трубці почувся низький тембр голосу Марка. 

 -  Марк? Звідки в тебе мій номер? - я намагалася говорити якомога тихіше, щоб не розбудити подругу.