Розділ 15. Соломія

Я прикриваю груди руками і відступаю крок назад. Не знаю чому, але відчуваю себе річчю, якою кожен може розпоряджатися як хоче. Моїм тілом і душею. А я цього більше не дозволю зробити. 

 -  Солю, що таке? - схвильовано питає Марк і підводиться з колін. 

 -  Може краще вже заперти мене тут? Заховати від усього світу. Чому ти думаєш, що я бездушна лялька? - мій голос тремтить від злості. 

Марк майже миттєво замикає мене в своїх обіймах. Він цілує мене у скроню і шепоче на вухо:

 -  Якби я міг, то викрав би тебе і відвіз далеко - далеко... Щоб ти відчула, як я можу кохати, - його рука торкається мого живота і я не дихаю. Зараз можна почути стукіт наших сердець. Вони б'ються в унісон, - Солю, я ревную тебе до всього світу. Я не знаю, що вас пов' язує Глібом, та мені нестерпна одна думка лише про те, що він може забрати тебе у мене. 

 -  А ти не відпускай, -  я кладу голову на груди хлопця і вдихаю його аромат теплий і пряний. Здається я втрачаю розум. Тільки б він поряд... Тільки б не зрадив наше кохання... 

Марк шумно видихає і одним сприним рухом знімає з себе мокру футболку. Тепер я можу роздивитися татуювання, що вкривають його руки та груди. Мимоволі милуюся ними. Марку вони дуже пасують. Ніби це його невід'ємна частина. 

Я кладу руку на його твердий прес і Марк накриває її своєю. Ми не відводимо погляд один від одного. В наших очах стільки почуттів, що одних слів буде замало. 

Марк повільно стягує одну бретельку бюстгальтера, а потім - іншу, а потім нахиляється до впадинки між грудьми і цілує її. 

 - Дозволиш прийняти ванну разом із тобою? - Марк бере мою руку і торкається її губами. А потім піднімає очі і чекає відповіді. В його очах і надія і бажання. 

Я відступаю півкроку, зриваю із себе бюстгальтер і одразу ж прикриваюся рукою. Як йому відмовити? Марк напружується і стискає кулаки. Оглядає мене з ніг до голови. Простягає руки до моєї талії і допомагає позбутися останнього елементу одягу. Піднімає на руки і обережно кладе у ванну. Тепла вода легко і невагомо окутує мене. Ммм... Як же приємно. 

Марк також швидко позбувається решти одягу і приєднується до мене. Я спираюся спиною на його груди, а Марк обнімає мене руками за талію. 

 -  Солю, після цього я просто зобов'язаний покликати тебе заміж, - Марк цілує мою потилицю, а руки погладжують живіт. 

 -  Я не збираюся заміж, - сміюся я обертаюся і цілую його в щоку, - Принаймні в найближчі декілька років. 

 -  А це вже ні, панночко! А чого так довго? - Марк недовірливо зіщулює очі, я відчуваю як його руки опускаються ще нижче по моїх стегнах. 

 -  Мені ще два роки в універі вчитися, а потім інтернатура... - знизую плечима я. 

 -  Це ще п'ять років мінімум. Солю, я стільки чекати не буду, - обурюється хлопець. 

 -  А куди, ти поспішаєш? - повертаю до Марка голову ледь стримуючи сміх. 

  -  Нуу, це...- зам'явся він, - А якщо, ти наприклад завагітнієш? 

 - Що? - хлюпаю водою йому в обличчя. 

 -  Ай! Солю! - протирає очі рукою Марк, -  Я ж серйозно. Наша дитина має народитися в офіційному шлюбі. 

 -  Ти зараз пожартував? - відверто кажучи слова Марка ввели мене в ступор. 

 -  Ні, - просто відповів хлопець, - Поки позакінчуєш свої інтернатури, могла б уже народити двійко дітей. Знаєш я завжди мріяв про близнят. Хлопчиків... Хто знає, можливо вже наступного року в нас із тобою з'явиться маленьке диво, яке ми будемо обожнювати. 

Ого! Образ брутального і самовпевненого хлопця в мене аж ніяк не в'яжеться з бажанням Марка стати турботливим татусем. Не чекала від нього. І цим він мене дуже приємно здивував. 

Не знаю, що було гарячішим ванна чи обійми Марка? Та мені вдалося зігрітися. Марк турботливо витер мене рушником навіть вдягнув футболку. На якусь мить відчула себе маленькою дівчинкою про яку піклуються і люблять. 

Марк поклав мене у ліжко і сам ліг поруч. Його гаряче тіло приємно контрастувало з прохолодними простирадлами. Марк засунув руку мені під футболку. І вона знову потягнулася до живота. Як же приємно відчувати його тепло. Здається я вже починаю звикати до того, що він є у моєму житті... Якби ж назавжди...