Розділ 19. Соломія

 - Щиро дякую за покупку. Сподіваюся, що Ви знову до нас завітаєте, - консультант віддала Глібу майже десять пакетів з білизною. Він витратив цілий статок на ці кружевні ганчірки. Добре, хоч я не вдягала це все на себе. 

 -  Неодмінно. Дякую вам, - Гліб забрав пакети та покосився в мою сторону. 

 -  Спасибі. Допобачення. 

Я натягнула на лице вимучену посмішку. Збоку ми геть не схожі на закохану пару. Нарешті ми вийшли з того клятого магазину. Я була рада ковтнути свіжого повітря. Та навіть від цього мені легше не стало. В скронях пульсував нестерпний біль. 

 - Солю, ти якась бліда? З тобою все добре? 

Гліб поклав покупки в багажник. І занепокоєно поглянув у мою сторону. 

 -  А ти як думаєш? Гліб? Я відчуваю себе шматком м'яса. Ти поводився зі мною наче з річчю. 

 -  Я хотів зробити тобі подарунок, - Гліб торкнувся рукою мого плеча та я змахнула її з себе. 

 -  Гліб, я не повія! - в серцях викрикнула я. Мені байдуже до того, що на вулиці повно людей і деякі з цікавістю почали оглядатися на нас. 

 -  Чорт забирай, Соломіє! З якого... Ти взагалі подумала, що я вважаю, що ти... -  Нестеров нервово розсміявся, а потім схопив в обійми і стиснув мене в них наче в лещатах, - Ти найкраще, що сталося  зі мною. Я кохаю... Кохаю тебе... - шепотів він, цілуючи моє волосся. 

  -  Хіба те, що ти зі мною робиш зветься коханням? -  тихо запитала дивлячись в його чорні очі. 

 -  Я відстоюю своє право бути з тобою. Я не збираюся віддавати тебе Марку. Цей хлопчисько не для тебе, - криво посміхнувся Гліб думаючи щось про себе, - А зараз, давай витремо слізки і поїдемо до батьків. Вони напевно вже зачекалися. 

Гліб витер моє обличчя, а потім відкрив передімною дверцята. Дорогою додому ніхто з нас не промовив жодного слова. Тільки Гліб раз пораз розглядав у мою сторону. Мені здавалося, що я ладна викинутися на ходу з машини тільки б усе це скоріше закінчилося. 

Мій телефон знову завібрував. Писав Марк. "Чому не відповідаєш? Я хвилююся. І сумую. Напиши, як ти?" 

Щоб Гліб нічого не запідозрив я вдала байдужість, хоч мені й хотілося стрибати від щастя. Я швидко відписала Марку. "Вибач, не могла розмовляти. Я також скучаю. Сьогодні я буду вечеряти з батьками. Зустрітися не вийде." 

Відповідь від Марка не забарилася. "Не відвертишся) Скинь адресу) Треба ж познайомитися з майбутнім тестем). 

" Дуже смішно) "-  написала я. 

" Пиши адресу. Я чекаю"

Я хвилину обдумувала, чи варто це робити, але все ж написала. 

 " Михайлівська, 8. Це в передмісті "

" Ок. Зрозумів. Дочекайся мене. Цілую тебе сонечко" 

  " І я тебе" 

Мені так хочеться пригорнутися до Марка. Відчути його тепло. А ще поцілувати... Скоріше б він приїхав... 

 -  Соль, з ким переписуєшся? - запитав Гліб не відриваючи очей від дороги, -  З ним? 

 -  Я не маю перед тобою звітувати, - різко відповіла я, ховаючи телефон в рюкзак. 

  -  Солю, зрозумій, - видихнув Гліб, - У вас не має майбутнього. Його батьки вже спланували шлюб з дівчиною із дуже впливової родини. Вони планують створити велику бізнес-імперію. А ще репутація в цього Марка... М'яко кажучи не дуже. В його ліжку побувала така кількість дівчат, що тобі складно уявити. 

 - О, справді? - я вигнула брову, - Звідки така поінформованість? 

 -  Я ретельно перевіряю всіх партнерів по бізнесу. Мої люди накопали на нього багато цікавого. 

 -  То ви працюєте разом?! - мене зовсім збила з пантелику ця новина, - Як давно? 

 -  Ми кілька місяців вели переговори. А зараз, моя компанія приступає до розробки родовищ на їхнє замовлення. Я ж не думав, що цей Мельниченко, взагалі звідкись з'явиться в твоєму житті. Чорти б його забрали! Мажор хрінів! -  Гліб міцніше стиснув кермо. 

 - Не смій! Гліб! - хотіла заперечити я, - Ти його не знаєш. 

 - Ти недосвідчена, маленька дівчинка Соломіє. І ще багато чого не знаєш. Не треба так сліпо довіряти людям. 

 -  Якраз з цим в мене все в порядку. Ти ж вбив мою довіру в людей, Гліб, - наші погляди з Глібом зустрілися, він хотів щось сказати та стримався стискаючи щелепи. 

Так ідеальних людей не буває. Та я не вірю, що Марк настільки поганий. 

Тим часом ми під'їхали до будинку. Тут багато чого змінилося. Як же багато я пропустила... Все по іншому: новий паркан, фасад перефарбували, молодий сад розрісся, а ще Іра насадила безліч квітів. Все  так гарно, але для мене це все одно найстрашніше місце на землі. 

 -  Солю! Доню! - вийшла нам на зустріч Іра.

 -  Іро! Я так скучила за тобою! - я одразу кинулася її обіймати. Вона така ж красива як і була. Чорне волосся укладене в акуратну зачіску. Великі темні карі очі,  такі як у Гліба. Лише біля очей з'явитися ледь помітні зморшки, та Ірину вони геть не старять чи псують. 

 -  Дівчинко моя... Яка ти стала красуня. Така доросла, - Іра відступила крок назад розглядаючи мене, -  А чому ти така худенька? - усмішка вмить спала з обличчя жінки. 

 -  Та нормальна я, - я знизала плечима, - Яка була така й лишилася. Ми просто давно не бачились. А де тато? - оглянулася я довкола шукаючи його поглядом. 

 -  Сергій готує твої улюблені деруни, - розсміялася Іра, - Він на кухні. Ходімо швидше до нього. Зробимо сюрприз. 

 -  Гліб, синку, - Іра підійшла до нього і поцілувала в щоку, - Спасибі, що привіз Соломію додому. 

 -  Та пусте, мам, - Гліб потер потилицю, -  Вона також за вами сумувала. Я радий, що ми всі змогли зібратися всі разом. 

 - Ну ходімо швидше... 

Іра потягнула мене за собою в дім. В середині будинок теж став іншим. Ремонт, нові меблі. Ніби я тут не жила. 

 -  Сергію! Де ти там!? - голосно закричала Іра, - Наша дівчинка приїхала! 

 - Йду вже! 

Тут показався з кухні тато. Такий смішний у фартусі та домашніх капцях. Але такий рідний і дорогий... 

 - Донечка, моя, - тато схопив мене в обійми і піднявши над собою почав кружляти. 

 -  Татусю! Рідненький! - я не могла стримати щасливий сміх.