Розділ 25. Марк

 - Марк? Чого ти футболку викинув? - Соля не тямила, що відбувається. Мабуть зі сторони я зараз більше скидаюся на одержимого маньяка. В якомусь сенсі зараз так і є, - Ти вирішив спопелити мене поглядом? - дівчина нервово посміхнулася. 

 -  Тобі буде в ній жарко, - бурмочу я і тягну здивовану Солю в свої обійми. Стискаю так міцно, ніби вона зараз розчинитися в повітрі і я більше ніколи її не побачу. 

 -  Марку, з тобою точно все нормально? - Соля кладе руку на мої груди й пильно вивчає моє обличчя.

 -  Коли кохана дівчина поруч, та ще й в такому вигляді важко не зійти з розуму... 

Соломія робить вдих, її груди здіймаються. Чорт! Як же важко себе контролювати! Свої дії, бажання...

 -  Щоб тебе не бентежити я й попросила одяг, - Соля поводить себе так безпосередньо й невимушено. Вона спокійна, а в мені все пожирає вогонь.  

 -  Тобі так набагато краще, Соль, - я ще раз оглядаю її фігурку, - Ходи до мене. Віднесу тебе в ліжечко.

Соля чомусь знічується і робить крок назад. 

 -  Дай мені ще кілька хвилин... Я зараз прийду. 

 - Добре, - ледве стримуючи свій порив відповів я, - Хочеш чаю? В мене десь і мед знайдеться, - я спробував змінити тему. Бо здається, що мої приставання Солі не довподоби. Можливо вона ще переживає через те, що наговорила їй Ніка?Ну і дурненька! Ніколи не проміняю кохання на ті кляті мільйони. Їй не має про, що хвилюватися. 

 - Не відмовлюся, - Соля прикрилася руками та посміхнулася кутиками губ. 

 -  Гаразд. Чекатиму тебе. Чай принесу в спальню, - поцілувавши її в щічку я вийшов та зачинив за собою двері. 

Поки Солі не було я хазяйнував на кухні. Поставив чайник та дістав мед й налив його в піалу. Приготувавши чай я почав шукати тацю, нишпоривши по шафках та шухлядах я зловив себе на думці, що я ніколи ні для кого не готував - навіть чай. З Солею все інакше. Її хочеться оберігати, пестити, балувати. 

Поставивши тацю з чаєм та медом біля ліжка на тумбі я став чекати Солю. Вона й досі у мене перед очима. Хочу її до знемоги. Відчиняю вікно та вдихаю повітря на повні груди. Не можу більше чекати. І це не просто фізичний потяг. 

Ніка звикла отримувати те, що хоче а батько потурає всім забаганкам єдиної донечки. Та й мої батьки будуть шукати способи, щоб нас розлучити. Батько звичайно ніколи не піде на такі радикальні методи, як Демидов, але Солю потрібно захистити. Ніхто не посміє завдати шкоди моїй дружині й матері моєї дитини. 

Не думаю, що Соля одразу погодиться вийти за мене. Буде шукати відмовки. А, якщо завагітніє, то нікуди не дінеться. 

Я почув позаду тихі кроки. Соля підійшла ззаду і обняла мене ткнувшись носом в спину. 

  - Я вже зачекався на тебе, -  повернувшись до Солі я побачив, що вона зняла білизну і панчохи та вдягла мою футболку. Але при цьому вона виглядала не менш сексуально. Така рідна, така бажана. 

 -  Марку, я думала над словами Ніки, - Соломія розгублено провела поглядом по кімнаті, - Я  не принесу тобі щастя. Я не з твого кола. Ти зіпсуєш стосунки з батьками. Все так... Складно... 

Слова Солі обпекли серце. Невже вона не розуміє наскільки дорога для мене!? Можливо я не досить переконливий у своїх словах, вчинках? Значить потрібно діяти наполегливіше. 

 -  Соломіє, припини негайно. Я ніколи більше не хочу чути про те, що ми не пара. Ходи сюди дурненька. 

Я підняв її руки і поніс до ліжка. Вкутавши мою дівчинку ковдрою я подав їй чашку з чаєм. Вона подякувала та зробила кілька ковтків. 

 -  Дуже смачно, але він ще гарячий, почекаю, щоб трішки охолов, - Соля поставила чашку назад на тацю. 

 Я присунувся ближче до неї та обвів пальцем контур губ. Соля завмерла. Лиш її тихенький ледь чутний  подих зворушує тишу. 

 -  Соль, ніколи не сумнівайся в мені. Прошу,  - я поцілував її руку. 

 - Марк, я тобі вірю всім серцем, - прошепотіла Соля, - Тільки обставини проти нас. 

 - Мені здається, що навпаки, - я легенько притис Солю до спинки ліжка, - Чим більше перешкод у нас на шляху, тим сильніше моє кохання до тебе, - я мушу сказати їй ці слова, - Соломіє, я кохаю тебе... 

  -  І я тебе, Марк... 

Соля нахиляється до мене і обвиває мою шию руками. Я тягнуся до її губ і цілую. Не так як завжди. Цей поцілунок майже дикий і гарячий та навіть грубий. Не пам'ятаю як зняв із Солі футболку. Я все робив ніби під гіпнозом. 

  -  Я хочу тебе... Солю, - я всміхаюся та цілую її плаский животик, - І в тебе немає вже не має вибору... 

 -  Що, ти маєш на увазі? - Соля припіднялася на ліктях її очі блистіли, а щічки вкрилися рум'янцем. 

 -  Не здогадуєшся? - я беру з тумби піалу з медом і виливаю трішки на її животик. Соля важко дихає і в якийсь момент з її уст виривається стогін. Я припадаю до животика і збираю губами мед, що розтікся під жаром тіла. Моя солодка дівчинка... Ще трохи і мені зараз зірве дах від бажання. Думаю, що Соля відчуває яке воно сильне. 

  - Марк, благаю. Нам треба зупинитись. Давай не будемо випробовувати долю. 

 - Ні! Ні! - я замотав головою. Як же я боюся втратити її... І я не бачу іншого виходу. Я накриваю Соломію своїм тілом, погладжую руками стегна. Вона тремтить. Як же хочеться розвіяти всі її страхи, показати що мого кохання вистачить на них обох на Солю і на дитинку, якій я зараз дам життя...