Хочу кохати...Тебе

Розділ 26. Соломія

Кожна клітинка мого тіла палала вогнем. В його обіймах я тану наче сніг. Для нас вже не існує правил чи заборон. Я більше не хочу сумніватися чи чогось боятися. 

 -  Марк, - тихо покликала я. 

 - Що таке, сонце? - він неспішно підняв голову, всміхнувся та потягнувся до мене. 

 -  Пообіцяй, що не зробиш боляче, не зрадиш... - я дивилася в блакитні очі наче в безодню океану. Марк нависав надімною пильно вглядаючись в моє лице. Зараз перед ним оголене не тільки тіло, а й моя душа, моє серце. Я дарую їх йому. 

 -  Ніколи! - гаряче прошепотів він накриваючи мої губи поцілунком, - Солю, хочу тільки тебе. Не знаю як жив до зустрічі з тобою? Я довіку  твій полонений. Кохаю, кохаю тебе... Ніколи не відпущу і не віддам тебе нікому. 

Я рукою повторила узор татуювання на його сталевих грудях. Марк ловив поглядом кожен мій рух. Припідеявшись, я обхопила руками його шию, тонке простирадло ковзнуло з мене, а Маркові руки тут же лягли на мою талію. Він тулив мене до себе, щось ніжно шепотів на вухо. 

Я відчувала його бажання. Розуміла, що це вже не зупинити... 

 -  Готова? - запитав видихаючи Марк. 

У відповідь на його питання я жадно його поцілувала. Марк накрив мене своїм тілом втискаючи в ліжко. 

 -  Солю, хочу дитинку з тобою, - коханий дивився так ніби чекав від мене відповіді від якої залежить його життя, - Не відмовляй мені. Прошу. Це станеться рано чи пізно. Хочу дівчинку схожу на тебе...

 -  А якщо буде хлопчик? - я не змогла стримати посмішку. 

 -  Це значить "так"? Кохана? - Марк поцілував мою шию. 

Я кивнула у відповідь. Що я роблю? Цей хлопець так нахабно увірвався в моє життя. Перевернув усе з ніг на голову. Але зараз щасливішої ніж я мабуть не має в цілому світі! 

Марк неспішно та обережно наповнював мене собою. В кожному русі, в кожному поштовху беззаперчне бажання, пристрасть і наше кохання. 

 -  Кохана, все добре? - Марк, хвилювався більше ніж я. 

 -  Все неймовірно... -  я задихалася від щастя. 

Наші тіла спліталися в одне ціле. Нам було неймовірно мало один одного. В якийсь момент Марк перестав себе контролювати, його рухи стали жорсткіші і наполегливіші. 

 -  Соломіє, ти моя... Моя... 

Наші губи зімкнулися в шаленому поцілунку. Я погладжувала його мокру спину, вдихала такий вже рідний запах. Якби ж так було завжди... 

Марк здригнувся і впав на мої груди, я відчула як приємне тепло розтікається в низу живота. Я відкинула голову на подушку, мені бракувало кисню. 

 -  Марк, коханий... 

 -  Солю, - Марк тут же наблизився з поцілунком,- Кохана. Я ледь розум не втратив від насолоди. Я вже не зможу без цього, - він поклав руку на мій живіт. 

 -  Я кохаю, тебе Марк, - нарешті я можу сказати те, що в мене на серці, -  Я закохалася в тебе, як тільки побачила твої сині очі. 

 -  Якби ж я тоді знав, що збив дівчину, яка через дев'ять місяців стане матір'ю моєї дитини, то нізащо б не відпустив тебе, - Марк поцілував мою руку, -  Треба було залишитися тоді з тобою. Я й досі не можу пробачити собі той випадок, - нахмурився він. 

Я поклала голову Марку на груди і стала окреслювати рукою кубики на його пресі. 

 -  Я не тримаю на тебе зла, я вже говорила тобі про це. Не треба мучити себе. 

 -  Від тепер ваша безпека - моя головна турбота, - Марк міцніше стиснув обійми. 

 -  Ваша? - я підняла голову із подивом глянула на Марка, який хитро посміхався. 

 -  Ну так, пані Мельниченко, у вашому животику зараз наш синочок чи донечка і я буду оберігати вас обох від усього на світі. 

 -  Марк, - я поцілувала його в щоку, - Звідки така впевненість, що я завагітніла? 

 -  Не віриш? - Марк вигнув брову і притягнув мене до себе, -  В мене є ще ціла ніч, щоб переконати тебе... Йди сюди... 

В цей час в квартирі Гліба... 

 -  Де зараз Соломія? - запитав Гліб дивлячись крізь панорамне вікно на нічне місто. 

 -  Вона разом з Мельниченком. Він забрав її після занять з університету, потім вони поїхали в ресторан, - відповів начальник охорони. Високий та дужий чоловік років сорока, - Там була його колишня дівчина - Ніка Демидова. Влаштувала скандал. Навіть вилила вино на Соломію. 

 - Що!? - Гліб повернувся до чоловіка, стискаючи від люті кулаки, - Як та безмозка лялька посміла!? 

 -  Нічого страшного не сталося. Просто приступ ревнощів. Не хвилюйтеся. Соломія під нашим цілодобовим наглядом-, спокійно промовив чоловік. 

 -   Мені буде спокійно тільки тоді, коли вона буде поруч зі мною, -  Гліб знову повернувся до вікна, - Єгор, як так сталося, що ви її проґавили? Ви мали привезти її до мене. 

 -  Марк, чекав її. Він би помітив. Ну не викрадати  ж її прямо  університету? - виправдовувася чоловік. 

 -  Цей Мельниченко починає мене дратувати, - Гліб зробив глибокий вдих, - Я боюся за Солю, адже його батьки не в захваті від того, що він кинув Ніку. Якщо вони якось зашкодять дівчині, яку я люблю більше за життя, то я зітру їхню сімейку на порох. 

 -  Будьте певні, пані Соломія в безпеці. Ніхто не посміє зачепити її. 

 -  Єгоре, ти ж знаєш, що я купив будинок за містом для неї, - охоронець кивнув, - Я хочу, щоб Соля була завтра там... 

 

 

 

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше