Хочу кохати...Тебе

Розділ 29. Соломія

Від самих кінчиків пальців і по всьому тілу розійшовся жар. Мене геть збили з пантелику слова Алекса. Що він має на увазі? Сподіваюся, що це лише надто вдалий жарт. Хлопець й далі дивився на мене поглядом в якому була незрозуміла туга і розчарування. Повисло незручне мовчання. Я поглянула на свої руки, які стискали подол сукні, а потім підвела погляд на Алекса. Ні! Це мабуть якась помилка! Можливо я щось не так зрозуміла? 

 -  Я не ідеальна, Алексе...-  видихнувши промовила я, і знову поглянула в бік тієї дівчини, вона як і раніше спостерігала за нами, в її погляді була образа. Схоже їй неприємно. І мабуть боляче, - Ніхто не ідеальний. Коли кохаєш, то приймає все як є: недоліки, страхи, ти любиш в людині все. Хіба не так? 

 -  Згоден на всі сто, - Алекс кивнув головою, - Але мені щастить тільки на красивих, але не дуже далеких ляльок, яких цікавлять тільки гроші та модні лахи. Всі перероблені як під копірку. Інша справа - ти... Справжня без тих дутих губ, силіконів. Розумна, вихована, тебе й батькам не соромно показати. Ох, Солю... Чому ти закохалася в Марка? - зітхнув хлопець. 

 -  Серцю не накажеш, - я ледь всміхнулася, - Ми не вибираємо кого кохати. 

 -  Так, нажаль... - Алекс покрутив в руці стакан з  дорогим алкоголем. 

 - Ти не зустрів ще свою половинку. Коли це станеться, ти зрозумієш, що вона та сама... 

 -  Чого сидите такі сумні!? - ззаду почувся захеканий, але веселий голос Марка, - він нагнувся до мене і поцілував в губи. Приємний холодок торкнувся до моєї палаючої шкіри, - Солю, Алексе може підемо потанцюємо? Що скажете? 

 -  Так. Давай. Я не проти, - Алекс якось надто вимучено посміхнувся. 

 -  Тоді ходімо, - Марк подав мені руку допомагаючи встати. 

Ми спустилися на танцпол. Там на повну відривалася сп'яніла молодь. Марк обняв мене і ми почали рухатися в такт музиці. 

Марк забув про всі правила пристойності. Хоча нас мабуть ніхто не звертав  ніякої уваги. Він цілував мої вуста, шию, його руки блукали по моїй спині і повільно опускалися на сідниці. Стало жарко до неможливості. Аромат шкіри Марка зводив з розуму. 

Ноги вже не тримали мене. Раптом Марк різко розвертає мене і притискається всім тілом. 

 -  Марк... 

 -  Що кохана? - питає Марк нагнувшись до мого вуха. 

 -  Перестань спокушати... - насилу видавлюю з себе, - Мені  важко вгамувати своє тіло. 

Марк повністю ігноруючи мої слова сильніше стискає обійми. Я відчуваю силу його бажання. Кам'яна твердість торкається низу спини. Він кладе руку на мій живіт і плавно погладжує його. 

 -  Чорт, ти хоч знаєш наскільки сексуальна? Я готовий на все, щоб ти була моя. Солю, поїхали додому... Бо, я за себе, не відповідаю. 

 -  Любий мій, - я поклала руку на його шию і потягнулася за поцілунком. 

 - Я буду тебе кохати довго-довго... Соломіє... 

Я хотіла відповісти Марку, та різкий біль внизу живота немов гострий ніж пронизав мене. 

 -  Ай...

Я вхопилася рукою за живіт. Слабкість проникла в кожну клітинку мого тіла. В очах потемніло, але тільки на якусь секунду. 

 -  Солю, маленька, що сталося? Тобі недобре? - схвильовано запитав Марк повертаючись до мене і пильно дивлячись в очі. 

 -  Нічого страшного, - я заспокоїла коханого, - Особливості мого циклу. Зараз минеться. 

 -  Ходімо звідси, - Марк ніжно поцілував моє чоло, - Може взяти тебе на руки? 

 -  Дякую. Не треба, любий. Я можу йти сама. 

Марк взяв мене за руку і пішов крізь натовп повівши мене за собою. Ми вийшли на тересу клубу, тут нікого не було, що не могло не радувати. Хочеться перевести дух. Я одразу ж сіла на невеликий плетений диванчик. Біль вже не був такий різкий. І я полегшено зітхнула 

 -  Сонечко, мені це геть не подобається, - Марк став навпочіпки і обняв мене за коліна, - Ти стала геть бліда. Може треба до лікаря, щоб тебе оглянули?

 -  В цьому не має потреби, Марк. Просто я трохи втомилася і в середині жарко, - я занурила пальці в його м'яке біляве волосся, - Трохи подихаю свіжим повітрям і все мине. Не переживай. 

Марк присів біля мене і я поклала голову йому на плече. Однією рукою він мене обнімав, а іншою погладжував живіт. Як же зараз добре. З ним... 

 -  Їдемо додому? 

 -  Так. Тільки мені треба до вбиральні, - промовила я  поправляючи сукню. 

 -  Добре. Давай проведу, - Марк зміряв мене поглядом. 

Я хотіла заперечити, але Марк ніби знаючи, що я скажу, криво всміхнувшись промовив: 

 -  В такому стані, я тебе не залишу, та й соромитися переді мною тобі нічого. Пішли. 

Марк провів мене до вбиральні, я попросила почекати його в коридорі тим більше, що по дорозі ми зустріли Алекса. Він трохи перебрав і ледь тримався на ногах. Такий смішний. Міцний майже двометровий хлопець був схожий на сонного ведмедика. Він зовсім не орієнтувався у просторі. Тому допомога Марка йому було більше потрібна. 

Залишившись на одинці я оглянула білизну. В мене вже мали початися ці дні. Звичайно день на день не попадає. Але поки нічого не має. Та й не могло все статися так швидко... 

Я вмилася прохолодною водою і поглянула на себе в дзеркало. В моїх очах був дивний блиск. Щось змінилося. Колись мама казала, що коли чекаєш дитину, то на підсвідомому  і фізичному рівні ти можеш відчувати коли в тобі зародилося маленьке життя. Навіть коли минуло зовсім мало часу від зачаття. 

Я накрила живіт руками. Чомусь я відчула страх. Треба неодмінно піти до гінеколога. Коли прийду на свою зміну в лікарню, так і зроблю. Якщо це сталося, то я хочу виносити цю вагітність. Дитинка має народитися здоровою. 

Я заплющила очі і мої вуста розтягнулися, в посмішці. Думаю, що наступного року я вже буду носити на руках наше з Марком маленьке диво... 

Вийшовши в коридор я пішла шукати Марка. Минувши шумний танцпол я попрямувала до бару. І на мить завмерла ніби паралізована. Біля барної стійки сидів Гліб і обнімав якусь темноволосу  дівчину. Він не обіймав її за стрункий стан. Шепотів щось на вушко. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше