Розділ 32. Соломія

Як інколи добре, що роботи багато. Мабуть я ненормальна, але це правда. Допомагає забутися, принаймні ненадовго. День минув у метушні. Я носилася по відділенню виконуючи доручення Надії Михайлівни, а надвечір не відчувала ніг зовсім. Єдине чого я хотіла - спати. Я була вимотана, як фізично так і морально. 

Коли я перевдягалася мій телефон завібрував сповіщаючи про повідомлення в месенджері. Марк вже чекав на мене. А йти до нього мені не хотілося. От якби стати зараз невидимою і розчинитися в повітрі. Як же мені страшно. Я так боюся завдати йому болю. 

З важким серцем я вийшла до нього. Марк чекав на мене на стоянці, як і обіцяв. Кожен крок зроблений на зустріч йому був ніби по гострих ножах. 

Марк не зводив з мене погляду, недбало присівши на капот свого авто, а потім різко встав й попрямував до мене. 

 -  Як минув день? - запитав Марк накриваючи своїми гарячими вустами мої, - Мені здалося чи ти чимось засмучена? - хлопець акуратно підняв моє підборіддя заглянув в очі. 

 -  Марку, я... Я маю дещо тобі розповісти, - мені це треба зробити. Він має знати правду. Так буде чесно. І якщо він захоче піти - я зрозумію. 

 -  Мені не до вподоби твій настрій. Вранці все було нормально, а зараз ти немов у воду опущена, -  Марк пригорнув мене до своїх грудей, - Тебе хтось образив?

 -  Ні... -  я тихенько схлипнула. 

 -  Солю, не лякай мене, - Марк обережно поцілував моє волосся. 

 -  Марку, ти маєш дещо про мене знати... 

Через півгодини ми удвох сиділи на дивані в квартирі Марка. Він взяв мене на коліна міцно обняв мою талію, а голову поклав на груди. 

 -  Ти хочеш мене кинути? - запитав хлопець не піднімаючи голови. 

 -  Думаю, що ти це захочеш зробити, - тихо промовила я, вдихаючи аромат його волосся. 

 -  Цікаво... Дуже цікаво... - я відчула як тіло коханого напружилося. А потім Марк різко повалив мене на диван і нависаючи на руках продовжив, -  Соломіє запам'ятай, ти будеш вільна від мене, тільки якщо я помру... 

В його очах запалав лютий вогонь. Дихання стало частіше. Таким злим я його ще ніколи не бачила. Та я зуміла взяти себе в руки. Попри невпевненість і страх. 

 -  Марку, я казала тобі про свою затримку, - спокійно почала я. 

 -  Так, - на обличчі Марка не ворохнувся жоден м'яз, - Солю, так буває у вагітних. Ти ж сама лікар... - Марк ласкаво погладив пальцями  мою щоку. 

 -  І онкології... - швидко випалила я. Мені забракло повітря. Сльози душили горло. 

 - Що?! Що ти таке кажеш!? - Марк сильніше притиснувся накриваючи мене своїм тілом. 

 -  Я тобі не розповідала, та моя мама і бабуся померли від раку, - почувши ці слова Марк ослабив хватку. Він приляг поруч і поклав руку мені на живіт, - І є велика ймовірність, що я також можу захворіти... В більшості випадків цей вид раку проявляється в більш зрілому віці, але й буває дуже непередбачуваним. 

Марк незворушно дивився на мене. Так, йому зараз боляче. Та, гірка правда краще ніж обман. Він підвівся з дивану, сів опустив та голову на руки. Важко видихнув, встав і підійшов до вікна. 

Я завмерла. Цього й слід було очікувати. Я його розумію і не засуджую. Такого нікому не побажаєш. І Марк на таке не заслужив. 

 -  Можеш нічого не відповідати. Я піду... І більше ніколи не з'явлюся в твоєму житті. Прости, що не сказала раніше. 

Я підхоплююся з місця і швидко йду в коридор. Натягую тремтячими руками кеди, і саме коли я вже хотіла відчинити вхідні двері Марк міцно схопив мою руку. 

 -  Соломіє, а куди ти зібралася!? - в голосі  Марка були нотки злості. 

 -  Я... Марку, тобі все це не потрібно. Я не хочу, щоб ти страждав, - мені неймовірно важко давалося кожне слово. 

 -  Дівчино, йди но сюди! - він різко розвернув мене до себе, - Солю, як ти могла лише думку допустити, що мені не потрібна?- він стиснув моє обличчя руками. 

 -  Ти не знаєш на що себе прирікаєш! - кричу я намагаючись вирватися. Та його руки наче налилися сталлю. 

 -  Сумніваєшся в мені!? - гарчить Марк шукаючи мої губи, - Я кохаю тебе! Чорт забирай кохаю! Не знаю, як без жити тебе! А, ти тікаєш від мене... Мені потрібна ти хвора чи здорова. Та, я впевнений, що ти носиш нашу дитину. Твої страхи даремні. 

 -  Марк, ти мене чуєш... - сльози полилися з очей. Як до нього достукатися? 

 -  Здається, навпаки... - Марк криво посміхнувся, - Але, я покажу, як я можу і хочу кохати тебе... 

Марк немов божевільний підхоплює мене на руки і висаджує на тумбу у прихожій. 

 - Що ти робиш Марк!? - я з острахом дивлюся на нього. 

 -  Хочу, щоб ти нарешті зрозуміла - як можу кохати. Не відпущу... Ніколи... 

Марк впивається в мої губи - жорстко і владно. Руки накривають мої груди, а потім опускаються все нижче. Марк задирає плаття і тягнеться до трусиків і безцеремонно однією рукою розриває їх. А потім швидко скидає сорочку і кидає її просто на підлогу. Наші погляди перетинаються. Він стає до мене впритул охоплюючи мої стегна руками, і шепоче на вухо. 

 -  Зараз ми закриємо це питання раз і назавжди. І більше ніколи до нього не повернемося...