Хочу кохати...Тебе

Розділ. 35 Соломія

Мені стало боляче від того, як сильно Марк стиснув мою руку. Здається ще секунда і він її зламає. Та навіть біль не може відволікти від "приголомшливої новини" про заручини Марка та Ніки. Я бачу, що Марк ледь стримує себе, як міцно він стискає щелепи, як виступили вени на його міцних руках. Була б його воля, то напевно розніс би все тут на друзки. Але він стримується докладаючи майже нелюдських зусиль. 

  - Пробач, кохана, - шепоче хлопець, -Я не знаю, що там надумав мій батько. Але, якщо це жарт, то геть не смішно. 

Бачу, що Марку прикро за цю виставу. Та не буде ж він розпускати кулаки, коли за нами спостерігають десятки цікавих очей. Гості почали перешіптуватися між собою, і кидати на нас погляди. Адже наречені мають бути поряд, а Марк зараз з нікому невідомою дівчинкою. 

Мені не пособі від такої пильної уваги. Здається всі обговорили кожен сантиметр мого тіла: зачіску, сукню... Відчуваю себе наче тваринкою в зоопарку.  Я впевнена у почуттях Марка. Знаю, що він кохає мене так само сильно, як і я його. Та звістка про ці заручини гострою голкою коле в серце. Мені не приємно це чути. Можливо це смішно, але здається я ревную...

 - Зачекай мене тут, сонечко, - Марк ніжно посміхнувся, і його холодні губи торкнулися до моєї руки і я відчула легке поколювання, - Я лише дещо поясню таткові, а потім ми поїдемо звідси геть. Солю, просто будь тут. Я повернуся за кілька хвилин. 

 - Добре. Я чекатиму, - кивнула я, і через силу посміхнулася. 

Марк кинув в мою сторону швидкий погляд і пішов в центр залу. Де його чекала Ніка. Вона кокетливо поглядала на гостей та здавалася неймовірною щасливою, неначе дитина яка отримала бажаний подарунок. Її ідеально на фарбовані губи розпливалися в сліпучій посмішці. Ніка поводить себе легко та невимушено, адже вона тут своя. І по всім параметрам вписується в життя Марка, на відміну від мене... Якби не той випадок з ДТП навряд чи ми б зустрілися. Та я вже не уявляю своє життя без Марка. Без нього не буде мене... 

Одночасно з наближенням Марка, посмішка Ніки ставала все більш самовдоволеною. Я бачила з яким призирством Марк глянув в її сторону, але Ніку це нітрохи бентежило. 

Марк швидко проходить повз Ніки, зупиняється біля батька і щось шепоче тому на вухо. Старший Мельниченко, схоже розлютився від слів Марка, та пробує тримати себе в руках. Моє серце шалено б'ється об грудну клітку. Тут душно, мені хочеться скоріше зробити ковток свіжого повітря, вирватися з цього золотого палацу. Щоб не впасти я притулилася до стіни, бо здається зараз знепритомнію від надлишку емоцій. 

Ніка, тим часом підлетіла до Марка схопила його за руку й приторно-солодко посміхнулась. Він збирався її відштовхнути, та дівчина вчепилася мертвою хваткою. Ніка швидко оцінивши ситуацію, схоже вирішила не зволікати й продовжити наступ. Вона геть втративши сором впилася в губи Марка. І той момент моє серце впало у темну безодню... 

Я із зусиллям відірвалася від стіни і зуміла зробити крок вперед. Натовп зустрів дії Ніки гучними аплодисментами та вигуками з привітаннями. А мені в той момент наче ножем серце різали. 

Я не зводила з них очей. Якби не знати правду про їхні стосунки, то вони збоку здавалися ледь не ідеальною парою: красиві, молоді, багаті... Марк все таки зміг делікатно відштовхнути Ніку, яка тільки увійшла в смак. 

 -  Дякуємо щиро за привітання. Будемо чекати всіх на нашому з Марком весіллі, - радісно заявила Ніка мало не заплескавши в долоні. Задоволений гул пройшов по натовпу гостей. Чувся радісний сміх. Всі вітали новоспечений наречених. Одна я знаходилася в якійсь прострації. Мені здалося, що той шум оглушив мене. Як же хочеться втекти подалі звідси, втекти на край світу. Почуваю себе розбитою та приниженою. Терплю все це тільки через Марка...

  -  Солю... - чую своє ім'я і рефлекторно обертаюся на звук знайомого голосу. І бачу позаду себе Гліба. Погляд його чорних очей ковзнув по мені і моє серце на якусь мить завмерло. 

 - Гліб, що ти тут робиш? - запитала я важко ковтнувши. 

 -  Мене запросили на прийом з приводу заручин сина мого ділового партнера, - байдуже кинув Гліб, оглядаючись довкола байдужим і якимось змученим поглядом, - Ти також прийшла привітати Ніку та Марка? - Гліб підняв одну брову. 

 -  Ми з Марком прийшли на святкування річниці шлюбу його батьків, - спокійно відповіла я стараючись не видавати своїх справжніх емоцій. 

 -  Як він взагалі посмів привести тебе в це зміїне кодло? Та ще принижувати? - з докором запитав Нестеров. Його ця ситуація дуже зачіпала, хоча не мала б... 

 -  Я знаю, що він нічого не відчуває до Ніки, - впевнено заявила я піднімаючи голову, - Цього шлюбу хочуть його батьки, Марк ніколи не скривдить мене. 

Ага... Гліб взяв і повірив моїм словам. Його легка усмішка стала схожою на оскал. Та мені байдуже. Це стосується тільки мене і Марка. 

 -  Вибач, але я хочу вийти подихати повітрям, - я хотіла пройти повз Гліба, але ненароком зачепила його плечем. Гліб не розгубився і схопив мою руку. 

 -  Зачекай. Я з тобою, - якось дуже безапеляційно заявив він. 

 -  Не треба, Гліб. Я не потребую твоєї компанії, - злісно випалила я, глянувши на його руку, яка обережно, але досить міцно стискала мою, - Відпусти негайно. 

Гліб на диво швидко відпустив мене і я кинулися бігти, бо знаходитися довше тут мені - несила. Я вийшла на велику терасу прикрашену гірляндами та квітами. Схоже тут старалися створити романтичну атмосферу для молодят. Мені одразу з полегшало. Я присіла на лавку, глянула на нічне небо всипане зірками, а потім заплющила очі та обняла руками живіт. 

 -  Маленький мій, як добре, що ти в мене є... Я так чекаю на тебе. Де ж наш тато, чому він так довго не йде... 

Це були мої останні слова перед тим, як до мого обличчя піднесли ганчірку з якимось їдким, противним запахом, а далі темрява... 

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше