Хочу кохати...Тебе

Розділ. 47 Соломія

Я стою посеред кімнати та кліпаю очима немов дурненька. Марк та Женя переглянулися, ніби вони в курсі якоїсь великої таємниці, яку від мене ретельно приховували. 

 -   Марку, ти що нічого не сказав Соломії? - підмигнула Женя. 

 -  Так, Марку, ти мені нічого не хочеш розказати? - я склала руки на грудях та скоса глянула на хлопця, -  Весілля мало бути через два тижні. Якщо мені не зраджує пам'ять. 

 -  Я вирішив прискорити, цю процедуру, - Марк обняв мене за плечі, - У зв'язку подіями, що сталися з нами за останній час, я вирішив не зволікати. Я дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Прямо зараз. 

 -  Зачекай, а якже батьки? Моя Ксюша? -  Мені дуже хотілося, щоб Іра і тато були зі мною в цей день. І ще Ксюша. Адже вона моя єдина подруга. 

 - Не переживай. Всі попереджені. І всі будуть в назначений час в назначеному місці, - Марк притулив мене тісніше до себе та поцілував моє волосся. 

 - Ем... Не хочу вас перебивати, - почувся голосок Жені, - Але, якщо ми зараз не почнемо, то можем не встигнути, - дівчина постукала пальцем по годиннику на своїй руці. 

 -  Я тебе зрозумів, Жень, - Марк підняв руки догори, - Вже зникаю. 

 -  Марк, ти куди? - я схопила його за руку. 

 -  Не хвилюйся, кохана. Мені б не завадило підстригтися. Я буду недалеко тут за поворотом є барбершоп. Я повернуся за годинку, - промовив Марк нахиляючись до моїх губ, - Залишаю тебе в надійних руках, - він поцілував мене й вийшов за двері. 

О це так! В мене весілля! Сьогодні! Я ще й досі не можу оговтатися від "сюрпризу" Марка. Ні до такого, я морально готова не була. 

 -  От добре хлопцям. Правда? - Женя склала руки в боки й нахилила голову в бік, - Вранці помив обличчя і вже красивий. Не те, що ми дівчата? Соль, ти мене чуєш? 

 -  А..? Що? Пробач, Женю. Я задумался, - я ніяково всміхнулася. 

 -  Ех наречені, такі наречені, - дзвінко розсміялася  дівчина, - Вічно у хмарах літають. Ну, що готова до магії? Солю? 

Я нічого не відповіла, лише знизала плечима. Ксюша довго не думаючи взяла мене за руку, та повела до спальні. Там я сіла за туалетний столик і Женя почала робити мені зачіску. Вона накрутила легкі великі локони та заколола кілька порядок на потилиці гребінцем із синіми стразами, які були з'єднані химерним узором. Макіяж Женя зробила надзвичайно ніжним та природним, нічого зайвого. 

А весільна сукня, то взагалі окрема тема. Я думаю, що Марк і Женя вибирали її разом. Коли Женя розстібнула чохол, то я мало не втратила дар мови. Вона ніби зі сну якогось. Проста, але водночас елегантна. Сукня із тонкого шовку, кольору слонової кістки. Рукава опущені, та оголюють руки, вона спадала до низу непишною спідницею і ззаду був невеликий шлейф. Чесно кажучи, я не могла впізнати ту незнайомку, яка дивилася на мене з дзеркала. 

 -  Результат перевершив всі мої очікування, - промовила Женя поправляючи подол сукні, - Соломіє, тобі, дуже пасує. Все таки в Марка гарний смак, і в мене звичайно також. Він наполягав саме на цій сукні. 

 -  Вона чарівна. Дякую тобі за все Женю, - я обняла дівчину, - Я мріяти не могла про такий розкішний образ. 

 -  Мені приємно, що тобі сподобалося, - відповіла дівчина, - Знаєш, ти мені когось нагадуєш в цій сукні, - Женя підперла підборіддя рукою, - Якусь королеву чи принцесу, я на картині бачила, в неї таке ж золотаве волосся, як в тебе. 

 - Ну, що дівчата? Ви готові? - за дверима почувся голос Марка. 

 - Так! Заходь! - відповіла Женя. 

 -  Вау! - Марк так і застив у дверях, - Я знав, що ти гарна, але не на стільки. Солю, ти ніби принцеса з казки. 

 -  Ось, ось! - закивала Женя, - Я теж їй про це казала. 

Марк теж виглядав неперевершено. Просто але зі смаком: біла сорочка на випуск та чорні штани. 

 -  Спасибі, Марку, але сьогодні занадто багато компліментів на мою адресу, - мені стало аж якось незручно. Адже я не звикла до такої уваги до своєї персони. 

 -  Звикай. Я буду говорити їх все наше життя, - Марк чарівно посміхнувся, - Ходімо, кохана. Нас вже чекають. 

Всю дорогу, поки їхали на реєстрацію я не знаходила собі місця. Можливо це нерви. Всі ж хвилюються в день весілля? Та тривога мене не покидала. Ніби має щось статися. Щось невідворотне... 

Тим часом в квартирі Гліба... 

 -  Соломія з Мельниченком? - поцікавився Гліб в начальника охорони. 

 -  Так, - кивнув чоловік, - Ми дізналися, що вони сьогодні мають укласти шлюб. 

 -  Цьому не бути... Він забере її в мене... - промовив Гліб стискаючи в руці фото Соломії... 

 

 

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше