Розділ 52. Марк

 -  Звідки, Ніка дізналася про те кляте парі?! - гарчу я на Алекса приперши його до стінки, - Ти хоч розумієш, що пережила Соля!? Я ж можу її втратити назавжди! Її і дитину! 

 -  Я тоді сильно напився, - виправдовувався Алекс, - От і бовкнув зайвого. Я не думав, що Ніка повірить тій п'яній маячні, що я ніс. Марк, я ж не ненавмисно, - друг скривився від болю, - Відпусти мене, бо якщо ти зламаєш мені шию, я нічим тобі не допоможу, - закашлявся він

Я відвів погляд в сторону, прикусив губу і біль повернув мене до реальності і я ослабив хватку. Алекс полегшено зітхнув і витер кров з губ. Йому таки трохи дісталося. 

 -  Ну все, брат. Мир? - Алекс простягнув мені руку, - Я обіцяю, що ми повернемо твою Соломію. Ну не могла вона тебе розлюбити за один день. Те, що її образили, зіпсували найщасливіший день в житті, то так. Але такі сильні почуття швидко не проходять. Треба, щось вирішувати з Нікою... - Гей! - Алекс помахав мені рукою, - Марк, ти мене взагалі слухаєш? 

 - Ага, - буркнув я, вкотре набираючи Солін номер, -  -  Блін! Знову не бере! - я нарешті підняв погляд на друга, - Ніка, щось темнить з тією вагітністю. Ми не завжди захищалися, бо вона приймає протизаплідні. Ніка завжди боялася за свою фігуру. Вона молиться на свою вроду, боїться змін після вагітності й пологів. 

 -  Думаєш, що вона все вигадала? - Алекс сів на спинку дивана й схрестив руки на грудях, - Як на мене, то це надто паливно. Живіт має рости і все таке. Зараз по ній і не скажеш, що вагітна, а що потім? 

 -  Мені зараз головне повернути Солю. Щоб вона мене пробачила. Уявляєш, який в неї стрес через те стерво? Головне, щоб з маленьким було все добре. А з Нікою, я розберуся. Якщо вона думає окільцювати мене таким чином, то не вийде. 

 -  Слухай, старий, - Алекс примружився, - Ніка ж мала піти до свого лікаря з такого приводу. То, чому б не глянути його записи. Вона ж точно мала б проходити обстеження, аналізи здавати. 

 -  Алекс, ти про лікарську таємницю чув? Ні? - нахмурився я. 

 - Це ти смішний, Марк, - скривився друг, - Ти ж знаєш, що будь-яку інформацію можна купити, викрасти, злити... Словом залиш це мені. Я про все дізнаюся. До того ж у моєї мами є підв'язки в управлінні медичної служби. Тому, я не бачу особливої проблеми. От прямо зараз цим і займуся. Давай, якщо що, то я на телефоні. 

Ми потисли один одному руки й Алекс швидко пішов і я лишився сам. Мені до ознобу хочеться побачити Солю. Поцілувати, погладити животик. Вона вперто мене ігнорує. Невідомість помалу вбиває мене. Треба було її силою забрати звідси. Соломія б не бачила цього всього, а насолоджувалась б вагітністю. 

Я більше так не можу. Беру ключі від авто й мчу на парковку. Може вдасться перехопити її вдома? О такій порі вона точно б мала бути там. Багато не думаючи заводжу авто та їду до будинку коханої. 

Думаю, що тепер я не надто бажаний гість у цьому домі. Тому єдине, що мені залишається це спостерігати з машини за домом в надії побачити її. 

Через хвилин п'ятнадцять до будинку під' їхав позашляховик Гліба. Він вийняв з багажника, якісь пакети і вже хотів заходити в хвіртку, але побачивши мене передумав. 

 -  Чого приперся? Нервувати Солю? - кинув мені Гліб. 

 -  Я хочу побачити кохану дівчину і матір моєї дитини. Це, якщо ви не в курсі пане Несторов, - я підходжу до Гліба впритул зазираючи прямо йому в очі. І його це бісить! Він аж позеленів від злості!

 -  Коли, ти вже залишиш її в спокої? Соля не для тебе. Змирися з цим, Мельниченко, - Гліб щосили стискав лямки пакетів. 

 -  Ніколи. Мушу, тебе розчарувати. Я поверну Соломію. Вона стане моєю дружиною, - смакуючи кожне слово промовив я. Гліб думає, що я  програв. Здався. Та це, далеко не так. Я буду боротися до останнього. 

Нашу з Глібом увагу  зненацька привернули чиїсь тихенькі кроки по сухому, пожовклому листі. То була Соля. Побачивши нас, дівчина застила на місці, але через мить рушила нам на зустріч. А ми обидва пильно спостерігали за кожним її рухом. 

 -  Марку, навіщо ти приїхав? - запитала Соля ледь охриплим голосом, - Здається, я тобі все сказала. Ні бачити, ні знати я тебе не хочу. 

Соля здавалася досить блідою, під очима були синці. Вона дивилася на мене якось відсторонено й з презирством. 

 -  Солю, як ти себе почуваєш? Як маленький? Ти, така бліда, - я вдав, що не чув її слів. Мене більше зараз турбував стан її здоров'я. 

 -  Зі мною все добре, Марку, - дивлячись мені у вічі сказала Соля, - З дитиною також. Я втамувала твою цікавість? Тоді я піду. В мене був важкий день. Марк, не шукай більше зустрічі зі мною...- по цих словах вона розвернулася й пішла до будинку. 

 -  Солю! - у відчаї закричав я, та вона так і не обернулась. Хотів кинутися за нею, та мене зупинив Гліб. 

 -  Тобі дівчина ясно сказала : більше її не турбувати. До тебе, що туго доходить? - Гліб стримував мене рукою вхопивши за комір сорочки. 

 -  Навіть не сподівайся, що ти коли не будь отримаєш Соломію! - я струшую руку Гліба з свого плеча, розвераюся та йду до авто. Треба було б начистити йому пику, але це я ще встигну зробити. 

Мені з голови не виходила Соля. Її стан мене лякає. Треба скоріше шукати вихід із ситуації. Мені день без неї складно, і це ще легко сказано. І якщо не бути з нею, то навіщо взагалі бути..?

Я приїхав до себе коли вже було зовсім темно. Зайшовши у двір будинку, я побачив Ніку, яка сиділа на дерев'яній лавці та гірко плакала. Такою я її бачу вперше. 

 -  Ніко, що сталося? - запитую я, сідаючи біля неї. 

 -  Марку, - схлипнула вона, - Нам треба поговорити. Це питання життя і смерті, - Ніка подивилася на мене своїми мокрими від сліз очима й взяла мою руку у свою, - Я маю дещо тобі розказати... 

В квартирі мене розбудив дзвінок від Алекса:

 -  Привіт, Марку. Вибач, що пізно, - почав Алекс, - Але мені вдалося побачити медкарту Ніки, _ після недовгої паузи він додав - Марк, вона справді вагітна. Тут є результати аналізів.