Ходяча проблема

19

Він мене повернув за талію до свого лиця і я побачила того хлопця що врятував мене від море розбитої посуди і осколків в кафе.

-Що така мила дівчина робить сама і не на свому поверсі?-запитав він.

-Ну по-перше ви мене не знаєте щоб казати що я мила, по-друге чому це ви думаєте що я не на своєму поверсі?, і по-третє я вас=шого імені навіть не знаю тому можете будь ласка прибрати руку?!-заявила я йому.

Він відразу прибрав рукі і підняв їх до гори в знак згоди.

-А мила дівчинка не така і мила, а чуть чуть колюча. Доречі я Альоша, для друзів можна просто Льоша. А ти Женя?

-Так я Женя. А звідки ти знаєш?

-Ну як про тебе не знати?! Про тебе гудить весь університет по-перше про те який ти маєш характер, по-друге як ти поставила на місце Катю, по-третє що ти менша рідна сестра популярних хлопців, і по-четверте про те як ти посварилася з Алексом плюс розбивши йому машину-пояснив Льоша і посміхнувся.

-Ну з цього всього я все зрозуміла крім одного. Хто така Катя?є

-Ну ти даєш! Ти що навіть не знаєш ім'я теї стервочки з якою ти сьогодні зранку сварилася?!

-Ні не мала нагоди взнати. Бо вона тікі і знає що арати і огризатися, а на нормальне знайомство в неї розуму не має!

-А братики не сказали?

-Ой все Льош припини. А давай дружити? Ти хлопеуь не поганий і веселий. Мені з тобою приємно спілкуватися.

-Ну навіть не знаю....

-Чому це?

-Бач тут таке діло. Ми з твоїми братами і його друзями не дуже то і ладим. Можна навіть сказати що ворогуємо, бо граємо в різних командах по футболу. Ну і за популярніть теж ворогуємо.

-Ааааааа

-Але знаєш шо?-подивився він на мене і ширше посміхнувся.

-Що?

-Давай дружити. ти мені теж подобаєшся в плані людини. Ми за територіями університету і поки твої брати не будуть бачити будемо спілкуватися. Ок?

-А ти не для того хочеш зі мною дружити щоб помститися моїм братам або витягувати інформацію?-спитала я і примруживши очі подивилася на нього.

-Ну ти і даєш! Ні чесно, навіть щоб тебе переконати про твоїх братів і за футбол взагалі говорити не будемо-сказав Льоша.

-Ну тоді добре-сказала я і продовжила-але за футбол говорити можна, бо я його теж дуже полюбляю.

-Справді?-перепитав Льоша.

-Ага

-Давай якось зустрінемося?-запропунував він.

-Ну можемо навіть сьогодні-сказала я

-Ок в скільки?

-Ну якщо тобі буде зручно то десь в вечері година восьма дев'ята.

-Ого а чому так пізно.

-Бо я ще поїду в фото студію а потім додому залишити речі і передягнутися в тепліше. А фото-студія забирає в мене багато часу. Так піде?

-Ок, скажи мені свій номер і ми зізвонимося або ж спишемося.

-Добре-я продиктувала йому номер і він до мене набрав.

Коли я включила телефон то побачила багато повідомлень від братів і Алекса з Нікітою.

От мені вже влетить!

-Ладно Льош, зізвонимося. Бо мені вже потрібно бігти, ато брати наярівають а якщо не покажусь їм не очі принаймі за ці 5 хвилин то приб'ють-сказала я Льоші на що він розсміявся і сказав.

-Добре біжи вже.

Після цих слів я бігом побігла сходинками вниз але не втрималася і на третьому поверсі впала на сходинці.Мені так почала боліти нога, я ледь встала і вже повільним кроком пошкандибала на вулиць щоб сісти на лавку і передзвонити братам.

Хай там якщо запізнюся на пару,  в мене вагома причина.

Та тільки но я вже майже вийшла на вулицю як до мене подзвонили. Я не дивлячись взяла трубку і там почула як злісно загарчав Діма

-Ти де вбіса лазиш?

Я від такого крику аж телефон впустила і коли його підняла то побачила що вже на ньому остаточно живого місця немає.

-Та не ричи ти так-повишила голос на брата і продовжила-я ж всього то в університеті а не в якомусь нічному клубі. І що зі мною може статися за одну перерву?!-запитала я а сама себе в голові ляснула по лобі.

Ну да фЖеня шо шо може з тобою  статися,  та блін багато чого. Вот вже ногу звернула, аби не зламала. Хоча врятлі.

-Женя з такою як ти і з твоєю вдачою може статися навіть за одну переміну все що завгодно, так що ти мені тута не кричи. Ти зараз де?

-В університеті

-Детальніше-рикнув Діма.

-Спустилася на вулицю і іду зараз на першу лавочку біля університету.

-Іди до 24 кабінету.

-Не піду, я хочу подихати свіжим повітрям.

-Ну тоді ми до тебе під

о.

-Та не потрібно-почала зупиняти Діму бо знала що якщо він побачить з я ногу звернула то точрно кожної переміни буде навідувати мене а ще не дай бог ходити або тягати мене крок за кроком за собою.

Та Діма нічого не сказав а вибив. Я бігом почала шкандибати до лавочки. 

Буду сидіти перед ним. Він побачить що зі мною все добре і піде. А я вже потім щоб він не бачив, а до вечора думаю нога перестане боліти.

Як тільки я сіла на лавочеку то відразу помітила як з університету вийшли брати а за ними Алекс з Нікітою.

Господі невже не можна і тута обійтися без Нікіти а особливо Алекса?! Невже вони ніколи не розтаються!

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше