Холодний подих

Зупиніться не надовго і ви багато чого зрозумієте

19.06.2020

Зупиніться не надовго і ви багато що зрозумієте

Не впевнена чи  тільки в мене одної виникає це дивне відчуття, коли всі навколо говорять, що ти їм потрібна, але в один прекрасний момент приходить розуміння того, що все це не більше ніж просто слова. Ніхто не зробить для тебе тих дрібниць , які робиш ти. І через це доводиться  знову лягати на підлогу ближче до розетки, бо телефон розряджений, а він твій єдиний компаньйон  у подорожах по безсонних ночах.  В такі моменти я просто сідаю за  щоденник і починаю писати: свої спогади , враження та загалом усе, що хвилює.  Відкриваю свою душу не людям, а клаптику папірця з надією, що це ніколи не потрапить у ворожі руки .

Скільки вирваних сторінок у ньому було? Скільки з них спалилося? Мені вже явно не відомо. Через це я іноді розумію наскільки важко бути закритою в собі людиною. Проте все одно починаю любити самотність все більше і більше. Бо я не вмію вмикати серце коли потрібно. На його місці завжди присутній холодний та тверезий розум і вічна недовіра до людей…

Ми вже йшли додому. Усі, як один були понурені у свої думки. На мене нахлинула така злість , що важко було стриматися. Я навіть  геть забула запитати в Насті чи їм з Сергієм вдалося поговорити. Настільки емоційним був день. Ми б так мовчки йшли, проте  Сергій зненацька зупинився. Настя це помітила перша і запитала:

-Ей, ти чому зупинився?

Він трохи подумавши з ентузіазмом промовив:

-Та знаєте що ?

-Що? – зацікавлено запитала Настя.

-Сьогодні був важкий день. Тому я подумав, що було б круто махнути на Буковель на день чи два і розвіятися. – промовив Сергій, поспіхом дивлячись на нас, щоб побачити реакцію. Найшвидше ось цю  його задумку підхопила Настя. Вона з посмішкою промовила:

-Це не погана ідея. Мені подобається.

Після цих слів вона подивилася на нас з Арсеном і додала:

-А ви як думаєте?

Я ще жодного разу  не була там , тому із захопленням сказала:

-Це дуже хороша ідея! Я завжди хотіла там побувати.

Сергій ж почувши це , навіть не дочекався відповіді Арсена, а зразу  з дитячою радістю промовив:

-Тоді, якщо більшість за, то йдемо збирати речі і завтра зранку виїжджаємо .

Так ми, прямуючи не надто довгою дорогою додому,  обговорювали в котрій годині будемо вирушати, якою машиною і що саме там будемо робити, а також ще багато різних дрібних деталей. Закінчилася наша пожвавлена розмова вже коли потрібно було розходитися по домах. Вечір був безумовно довгим та насиченим різними емоційними відтінками, проте ранок наступного дня давав надію лише на хороші, зігріті сонцем спогади.

Як і очікувалося, він  почався дуже швидко. Тільки но сонце почало освітлювати своїми променями вулиці, а ми вже були готові до невеличкої подорожі. Все це було як в моїх мріях . Я ніколи не мала друзів , тому була дуже рада поїхати з цими людьми хоч на край світу. Хлопці розмістилися на передніх сидіннях , а ми з Настею -  на задніх, бо це дозволяло краще оглянути дивовижну природу. Радіо крутило українськомовні пісні і ми всі, як один  йому підспівували , а коли прибули в садибу до знайомих Сергія , то зразу вирішили тільки поставити речі і піти на підйомник , щоб з високої гори на оглядовому майданчику побачити Говерлу  та загалом весь чудовий краєвид карпатських  гір. Крім того ще  фотографувалися і купували різні сувеніри, а назад до місця відпочинку повернулися вже коли почало темніти. Далі ми розійшлися по своїх кімнатах. Так як це все ще літо,  то  туристів було не сильно багато і враховуючи те, що це знайомі Сергія ,  нас поселили в кімнати по-двоє навпроти одне одного. Вже під кінець цього емоційного дня  ми з Настею вирішили піти в сауну, що була в підвалі.  Я трохи там затрималася аргументуючи це тим , що хочу ще відпочити, але насправді  мала намір подзвонити до своїх батьків. Так, як Арсен розбив мій телефон, мені довелося витягнути   з нього сім карту , адже на ній зберігалися всі номера телефонів, а ще купити собі потайки якусь стареньку «жабку» майже за безцінь. Я розуміла , що йду на ризик , але дуже сильно переймалася за рідних, тому і зробила це. Після того як я вставила свою сім карту , то зразу ж ввімкнула режим польоту , щоб перенести на телефон номери і коли це зробила, то швиденько витягнула і подрібнила її на мікроскопічні кусочки.  Потім вставила нову і вже з неї подзвонила до мами. Вона довго не піднімала слухавку, але на останніх секундах промовила довгоочікуване "Алло".  Я сказала, хто по той бік слухавки, а вона у відповідь лиш розплакалась. Мама  запитувала чому я так довго не виходила на зв'язок і чи все зі мною добре.  Я ж сказала , що все нормально і що не можу довго говорити , бо мережа не ловить. Крім того, ще встигла запитати  за тітку з дядьком і вона сказала , що сталася біда. Тоді я почула очікувану інформацію про брата. Виявилося, що буквально пару днів тому назад його знайшли у місті.  Також дізналася те, що зараз він знаходиться в лікарні не притомний.  Тоді одним хвилюванням стало менше, адже брат живий і це було для мене на той момент найголовнішим. Проте розмовляти довго я не мала права, адже страх бути  знайденою  «тими» людьми був дуже сильним. Тоді сказала  мамі , що ще зателефоную як тільки з’явиться така можливість і швидко вийняла сім карту з мобільного. Потім побігла до кімнати  хлопців , щоб повідомити  радісну звістку Арсенові. Коли я постукала в двері, то мені відкрив саме він . Виявилося  , що «холодний» хлопець був в кімнаті один. Побачивши мене він злегка здивувався :




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше