Ти занадто сильна, для того, щоб здатися

24.06.2020

Ти занадто сильна, для того, щоб здатися

Ніхто не може повністю називати себе безстрашним. Дане твердження стосується і мене.  Не те щоб я не мала страхів взагалі. Їх навпаки, незліченно багато. Звісно я боюсь собак чи погладшати, але останнім часом це мене не так сильно лякає. Все в певний момент просто стало байдужим. Я стараюся навіть за допомогою логіки передбачити наслідок того, що  боюсь. Думаю, що якщо нападе собака , то можу достатньо голосно прокричали і тоді хтось та й прибіже на мій клич.  Якби життя не було б до мене таким жорстоким, то можливо, цього не було б. Хоча ця жорстокість може бути в декілька разів перебільшена мною. Та з рештою,  це не безстрашність. Це сильна збайдужілість до  життя. Не бачення нічого, окрім завтрашнього дня. Не існування такого,  як жага до життя і надії на краще. Це все просто йде своїм ходом, так, як карти впадуть. І я вже навіть не дивуюся очікуваному каменю в спину. Заслужено це чи ні - не знаю. Я просто в один момент сама стала кам'яною. Ось так і проявляється  вся моя «людяність і любов». Тут ніхто не знайде тепла, адже давно замерзле серце не в силах зігріти. Воно тільки  здатне заморозити інше і розбити його на друзки…

За вечерею ми досить весело провели час. Через це я і хотіла залишитися там  ще на довше. Адже атмосфера та природа загалом мені були дуже сильно до вподоби. Все ніби було зроблене із чистого спокою, який ніхто не наважувався порушити. В той момент захотілося просто переселитися кудись у гори і милуватися чудовими краєвидами цілодобово.

Коли вже всі повечеряли, то Настя з Сергієм пішли прогулятися, лише удвох. Через це я подумала , що в них нарешті щось буде і мала за мету дізнатися у Насті всі подробиці. Арсен теж кудись зник, тому мені довелося  залишитися самій, напевно, вперше за  час мого перебування тут. Хоч мені і заборонялося самій гуляти, та я все ж вирішила ввімкнути музику в навушниках і подихати гірським повітрям. Через спокійну мелодію  виникав якийсь не зрозумілий  сум, а думки когортою насувались на і без того загружену голову.   І здавалося, все було б добре, якби не одне але. За мою хтось почав йти і це було не просто так. Та людина пришвидшилася в мою сторону  і це стало причиною через яку я почала бігти.  Та набрати швидкості  так і не встигла, адже мене з шаленою силою зловили за руку  і відтягнули назад. В той момент важко було хоч якось зреагувати. Єдине, що я могла це закричати, але навіть це не вдалося зробити, бо в очах в раз потемніло.

Для мене ця темнота здавалася недовгою, проте це явно було навпаки. Прийшла до тями я  вже в якомусь закинутому приміщенні,  що  було дуже  схоже на підвал. Декілька добрих секунд до мене приходило розуміння ситуації в якій я опинилася та зрештою  осяєння.  Зразу ж після цього я в слух, сама до себе, промовила:

-Здається  мене викрали.

Це не було для мене здивуванням, адже ситуація в якій я опинилася з самого початку була небезпечною. Попри це все я навіть встала і почала розглядати приміщення в якому була замкнена, продовжуючи і далі розмовляти сама з собою: 

-Дуже дивні викрадачі.  Вони настільки впевнені в собі , що вирішили мене навіть не зв'язувати. 

Це дало мені задуматися чи не аматори вони, які просто перший раз в своєму житті когось викрали . Але ці думки відійшли на другий план , адже тоді , вони б не змогли мене так швидко приспати  і мені вдалося хоча б крикнути. Згодом мені набридло  ходити по тій підвальній кімнатці і я сіла на підлогу в очікувані хоча б когось.  Через деякий час я почула як двері відчиняються і вирішила прикинутися , що сплю,  щоб відвернути їхню увагу і втекти. Але та людина , що зайшла, промовила:

-Я знаю, що ти не спиш. Це не спрацює , так що можеш навіть не старатися.

Це мене здивувало. Я очікувала хоча б якусь схожість між цими негідниками і тими , що в серіалах і фільмах фігурують, та це виявилося марним. Крім того, міфи про те , що злодії деякою мірою туповаті , також  розвіялися в один момент. Тому я вирішила перестати робити те , що планувала:

-А ти нудніший ніж я очікувала . Для чого ви мене сюди помістили ? Для того , щоб щось дізнатися ?

Насправді я вже знала , що це пастка для моїх друзів . Мене схопили тільки для виконання ролі приманки. Не потрібно бути генієм , щоб про це здогадатися. На такі мої слова той хлопець єхидно усміхнувся і сказав:

-Я приніс тобі їжу , бо ти тут на довго.

Він поставив підніс з їжею біля дверей. Напевно боявся підійти ближче, адже я була навіть не зв’язана.

-Ти реально думаєш , що я це буду їсти?

-Не будеш, але для чого мені тебе труїти. Мені трупів не треба . Тим більше я маю тебе тільки  охороняти , а справжній замовник скоро прийде.

Ці слова дали мені ідею про те, що він може буди  ніяк не пов'язаний з тією головною бандою і що, можливо, я з ним якось домовлюся. Але це було малоймовірно , тому я навіть не старалася давити на жалість, а просто хотіла детальніше вивідати хто він і що саме має робити, адже він дуже легко йшов на контакт.

-Ти погодився на це через гроші ?

-Так. А що хочеш запропонувати мені більше ? – промовив він, з легким сарказмом у голосі.

-Ні. Я не маю грошей. Але ти можеш взяти  ті гроші, що тобі дали замовники  і дати мені втекти, прикинувшись, що я тебе вирубила.