Холодний подих

Пам’ять не тільки гріє з середини, але й розриває душу на частини

23.07.2020

Пам’ять не тільки гріє з середини, але й розриває душу на частини…

«Чому все так?» Це питання я задаю собі з дня на день і кожного разу відверто не розумію або просто не знаходжу відповіді на нього. Здається,  що ти у великому лабіринті з якого виходу немає. Ти не можеш звільнитися, але і зовні,  по той бік стіни, тобі ніхто не старається допомогти. Тоді не залишається нічого окрім того, що потрібно власними силами боротися, звільнятися самому. Тоді коли ти вже бачиш світло, починаєш дихати на повні груди  і радіти, раптом зриваєшся і падаєш назад. У цьому і допомагають  люди, а потім добиваєш себе вже сам. Життя стає не милим, а кожен день - нудним, буденним, не цікавим. Ти вже нічого не хочеш, не бачиш сенсу. Колись рожеві окуляри, через які можна було дивитися на світ, раптово стали чорними, а все навколо сірим. Тоді, можливо і настає депресія. Але чому, коли вже і  так погано, то все старається йти проти тебе ? Такого закону, мені не осягнути.  Помилки,  промахи,  провали - це все стається одночасно і дивлячись крізь це  розумієш , або ти занадто сильний, тому це все тобі дається , щоб ти витримав та загартувався  або ти надто слабкий, тому життя тебе так б'є , так боляче травмує , для того , щоб ти здався , перестав боротися. Не дарма ж кажуть, що душевний біль болючіший ніж фізичний. Від останнього ти можеш знайти обезболююче , але розбиту на друзки душу й серце склеїти далеко не просто...

З тих злощасних подій минув тиждень. Я вже навіть на відчувала болю при ходьбі , а тільки коли натискала на рану. Все повернулося у звичайне русло , так як ніби викрадення і не було. Хлопці вже майже закінчили ремонт у тій кімнаті , але мені нічого носити не дозволяли, а казали лише  подавати не значні речі , на подобі молотка або рулетки. Все знову стало буденним.  Здавалося б , що ті найманці втратили наш слід і все нарешті буде мирно та передчуття чогось страшного  мене не полишало ні на мить.  На відмінно від мене , хлопці почували себе в повній безпеці і взагалі були не насторожені, а навпаки -  розслабленні. В цьому я впевнилася ще більше  коли Сергій запропонував піти на спеціальну ділянку на полонині для кемпінгу. Мені ця ідея також була до вподоби , адже я ніколи ще не ходила на ночівлю з палатками.  Я навіть «загорілася» нею  і поспішила поділитися цим  з Настею. Вона спочатку довго думала , а потім все ж таки погодилася піти разом з нами. Тому вже ближче до вечора ми були готові і повністю обладнані для реалізації задуманого . Правда виявилося , що до того місця потрібно ще певний час доїжджати , але це аж ніяк не завадило нам гарно провести час біля вогню посеред полонини. Коли вже наші посиденьки біля вогнища підходили до свого логічного завершення, то хлопці дали ще одну цікаву ідею. Вони запропонували спати не в палатках , а просто в спальних мішках, щоб добре бачити зорі. Я дещо боялася таке робити, але Настя їх підтримала і в мене просто не було вибору. Та мої передчуття не були даремні. Я довго не могла заснути, а коли нарешті придрімала , то наснився кошмар , де були дуже страшні чудовиська, та  попри це все я прокинулася пізніше за всіх. Коли відкрила очі , то хлопці вже повставали і пішли щось робити , а Настя сиділа на своєму спальному мішку і розчісувала волосся. Вона помітила що я прокинулася і моментально  підбігла до мене:

-Доброго ранку , сонько ! - сказала вона у жартівливій формі , ніби підколюючи мене.

-Доброго . А котра вже година ?

-Та десь біля 7:00.

-Ого , а ти чому так рано встала ?

-Та я навіть не уявляю як під відкритим небом можна довго спати.  Хоча ти змогла , порівняно з тим що було вночі .

Ці слова мене дещо здивували, адже я нічого окрім свого страшного сну не пам’ятала:

-А що було вночі ?

-А ти не пам'ятаєш ? – здивовано відповіла  мені Настя.

-Ні . Що саме сталося ?

Моя подруга глибоко вдихнувши ранкового, гірського повітря з шаленим темпом почала свій монолог:

-Тобі снився якийсь кошмар і ти у сні видавала дуже дивні звуки , це мене і збудило . Я вже знову старалася заснути пристосовуючись до твого такого шуму, як він раптом зник . Тобі треба було б бачити моє здивування , коли я відкриваю очі , дивлюся в твою сторону , а Арсен який лежав навпроти тебе тримає тебе  ж за руку і ти тихенько  починаєш нормально спати.

-Ого, такого не може бути. Його напевно дістали мої жалюгідні спроби  і він хоч якось вирішив мене приглушити, от тому тобі таке і здалося .

-Хочеш вір ,  а хочеш -  не вір, але я собі краще знаю , що бачила . В нього до тебе явно щось є.

-Ти як скажеш , то в голові не вкладається. Краще розповіси мені , як там в тебе справи з Сергієм, а то коли не спитаю , то в тебе вічно часу немає говорити . Зараз його вдосталь , так що викладай  всі карти на стіл .

-Та тут особливо нічого й розповідати.

-Та щось та й є. Так що давай розповідай.

-Ну ми поговорили і вирішили спробувати по-справжньому зустрічатися. Насправді він навіть переживав , коли до мене тоді почали чіплятися. Тоді його лице було таким.... Навіть не знаю як пояснити. – від цих слів на лиці Насті з'явився легкий рум’янець -  Тоді я відчула , що він не байдужий до мене, напевно , але я ще не впевнена в цьому.

Мене дуже потішили слова подруги і я не змогла стримати своєї радості:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше