Зізнайтесь, всі ми дивимося на зовнішність людини, а не на її душу

29.07.2020

Зізнайтесь, всі ми дивимося на зовнішність людини, а не на її душу

Я вирішила , що не можу більше бути легкою приманкою. Тому щоб це змінити подивилася пару відео уроків по самообороні і добре їх запам'ятала, от тільки випробувати не було на кому.

Тоді до мене в голову прийшла «геніальна» ідея - випробувати свої сили на Арсенові. Це було через те, що в будинку нікого знайомого не було . Батьки  Насті поїхали на ринок за продуктами, адже вчора сюди заселилися туристи. Сама Настя пішла на перше та напевно, таке довгоочікуване побачення з Сергієм, адже сьогодні неділя. З знайомих залишився тільки «холодний хлопець». Але як тільки ми повернулися назад в Карпати, він знову кудись зник так і не розповівши мені новини про брата. Тоді я вирішила його віднайти і зненацька скрутити руку , як показували на відео. Саме так я могла зігнати на ньому свою злість , адже його поведінка була дуже дратуючою.  Коли я побачила його в саді, то легко зі спини підійшла і зловивши за руку, почала її викручувати. Зробити те, що я хотіла мені просто не дали, бо я  миттю опинилася на землі, а Арсен лиш засміявся.

-Ну і що це було ? Замах на мене ? – сміявся він, прижимаючи мене до землі.

-Ага .. Смійся , смійся .. Це  просто спроба випробувати захисний рух. Може вже відпустиш ? Болить може.

-А, так.

-Ну, дякую , що хоч мені нічого не зламав – сказала я з нотками розчарування в голосі.

-Хах, чого це ти вирішила самообороною зайн...

Та я йому не дала договорити , адже після того як встала ще раз накинулася і ногою вдарила його в живіт надіючись що він впаде. І він таки  впав , але заодно зловив мене за ту ногу і потягнув за собою. Тепер вже я провалилася на нього зверху. Та він не зволікав і «притулив»  мене до землі матінки і так заблокував , що я навіть порухатися не могла.

-Ну і що ти тепер робити будеш ?

-Дуже , дуже смішно. Буду злитися , але вже словами.

- Не зрозумів.

-А що тут не зрозумілого? Ти нічого на рахунок брата мені сказати часом не забув?

-Аа , ти про це

-Саме так , а тепер відпусти . Давай просто про це поговоримо.

-Добре , добре вже відпускаю.

Після цього ми пішли до Арсена в кімнату , щоб нам ніхто не заважав. Я принесла з собою чай і печення, щоб якось вибачитися за те що вдарила його в живіт і хотіла викрутити руку. Коли я підійшла до дверей то в мене виникло якесь не зрозуміле хвилювання та я зібралася з духом і постукала. Ніхто мені не відповів, було лиш чутно кроки. Арсен сам підійшов до дверей і відчинив  їх.

-Ого , а це що таке ? Заходь, не соромся.

-Я не соромлюся. Просто хочу вибачитися за те , що вдарила.

Насправді він дуже добре прочитав мої емоції, адже я дійсно засоромилася.

-Ну якщо вибачення такі то я їх прийму. – відповів Арсен, сідаючи на крісло.

Сьогодні в нього був явно дуже гарний настрій , адже він жартував і з сарказмом говорив зі мною. Це було не схоже на нього  і змусило мене трохи насторожитися.

-То що ти дізнався про брата?

-Нічого нового. Він все ще в комі, рани трохи заживають, але хтось пару днів стежив за його палатою. Напевно вони все ж таки думали, що ми прийдемо до нього.

Я видихнула з полегшенням, адже те, що він одужує гріло мені душу зсередини:

-Це добре , що його рани вже затягуються , можливо і з коми він вийде найближчим часом.

-Я б цього ще не хотів. – промовив Арсен з просто кам’яним виразом обличчя.

Мене такі його слова дуже обурили і я на підвищених тонах «налетіла» на нього з  запитаннями:

-Чому ти кажеш такі речі ? Він ж твій друг ?

-Просто йому зараз вигідно бути в комі, бо якщо він прийде до тями до того, як ми посадимо тих придурків за грати , то його життя знову буде в небезпеці.

Такі його слова мене дійсно заставили задуматися і я опустила голову, дивлячись на кружку, яку тримала в руках:

-А й правда… -я зупинилася на мить для того, щоб з ковтком кави, пригасити у собі сльози, які вже давно чекали на свій вихід в світ, і  з надією сказала -  Може в тебе вже є якісь ще докази проти них?

-Мої друзі дещо  вже відкопали , але цього поки що не достатньо для того , щоб звернутися з заявою до незалежних органів.

-Думаю ми маленькими кроками просуваємося  до мети і це певною мірою  радує. Якби це егоїстично не звучало , але я рада що ти мене тоді забрав з собою, бо якби цього не сталося , то я б напевно вже не була б жива. Дякую тобі.

Сьогодні мене, як ніколи тягнуло на сентиментальність. Причину моїх тодішніх слів я не змогла зрозуміти й досі. Проте, Арсен не розгубився і зразу ж дав відповідь на мої слова.

-Не треба. Це найменше що я міг зробити для свого найкращого друга, адже ти йому як рідна сестра. – сказав він з посмішкою на обличчі.

-Я знаю. Він завжди звертався до мене сестра  або сеструля. Це було дещо смішно. – я теж усміхнулася, адже уявила собі, як він мене кличе.