Взагалі не розумію, що робиться у моєму житті

30.09.2020

Взагалі не розумію, що робиться у моєму житті

Коли всі вже закінчили снідати, наставник встав з-за столу і покликав нас за собою. Ми підійшли до якоїсь кімнати, чимось схожої на комірчину, яка була неподалік загальної зали.

-Ви троє новеньких стійте тут. Настя, Арсен і Сергій за мною. –сказав наставник, відкриваючи двері, які щільно стримував замок.

Я дуже хотіла заглянути що ж там в середині, але вони зачинили за собою двері, тому залишалося лише чекати. Минуло десь хвилини три, як Настя першою вийшла з плащами і окулярами. Потім хлопці винесли кульки з фарбою і спеціальні прилади з яких ними можна стріляти.

-Ми що будемо в пейнтбол грати? –запитала я у Насті, відчуваючи при цьому полегшення, адже неодноразово грала в це з одногрупниками.

-Щось типу того, але трохи інше –відповіла мені з дуже підозрілою посмішкою Настя.

Останнім вийшов наставник і зразу повів нас на спеціальне місце у лісі. Коли ми вже всі вистроїлися біля нього, він почав інструктаж:

-Зараз новенькі будуть по черзі засовувати руку у мішок і автоматично виберуть собі якийсь один з трьох можливих кольорів.

Першою до виконання цього приступила Божена. Вона витягнула темно-зелений. Наступним пішов Вадим, якому потрапив до рук темно-синій. Я була останньою і мені навіть не треба було занурювати  руку у мішечок, адже залишився тільки бордовий колір.

-Тепер коли новенькі вибрали свої кольори, мої «старшенькі» виберуть свої і тоді автоматично утвориться «бойова» пара. –сказав наставник і простягнув до Насті вже другий мішечок.

Насті натрапив темно-зелений колір і вона автоматично була в команді з Боженою. Це мене дещо засмутило, але я розуміла, що це всього лишень  гра. Наступним обирав Сергій і він витягнув мій колір, чого я аж ніяк не очікувала. Ну і відповідно, Арсен йшов до команди Вадима. Ми зразу ж після цього одягли дощовики.

-Зараз я вам розкажу правила за якими ви будете грати. Стріляти кольоровою фарбою будуть тільки Сергій, Настя і Арсен, вони будуть вільно пересуватися і підстрілювати решту. Всі інші мають тільки всіма можливими способами уникати влучання в себе і той, хто набере найменше кольорів на собі, буде переможцем і отримає до кінця сьогоднішнього дня відпочинок. Далеко в ліс не заходити і одне з одним не битися. Також сусідні команди одне одному не мають права допомагати.  Якщо усі готові, тоді розпочнемо. На раз, два, три – почали.

Останню фразу наставник до нас дуже сильно крикнув і ми швидко по групках розбіглися в різні сторони.

-Так, вони ще не почнуть стріляти, поки не знайдуть хорошого місця з якого можна це зробити. –сказав Сергій, ретельно оглядаючи місцевість в яку ми відбігли.

-А що мені робити? Просто бігати? –запитала я в надії, що він хоч щось мені порадить.

-Ну завдання ніби було таке. –з жартівливим тоном відповів Сергій і додав –О, на цьому дереві є платформа – ідеальне місце.

Після цього він виліз на те дерево і зайняв свою позицію. Я б напевно там так і стояла, в не розумінні куди бігти і що взагалі робити, якби попри мене не пролетіла зелена фарба.

-Схоже Настя теж знайшла місце з якого можна стріляти. Ну тоді я побігла. –промовила я і полетіла куди очі бачили.

Я старалася бігти зигзагом, бо десь читала, що так можна уникнути численних поранень при обстрілі. Та Настіна фарба потрапила мені у кеди. Тоді я побачила невеликий рів в який стрибнула і пішла ним далі. Там я побачила Божену на якій не було ані сліду від фарби. Вона теж мене ретельно оглянула.

-Бачу тебе вже забруднили. Шкода буде якщо фарба не відмиється. –сказала вона, ніби кепкуючи з мене.

-Та нічого, якось справлюся. –відповіла їй я, бо розуміла, що проблем з людиною з якою мені ще місяць на одній території перебувати мені не потрібні, тому краще не звертати на неї уваги.

-Ну то щасти тобі. –сказала Божена і швидко вистрибнула з ями.

Я вирішила піти у протилежний від неї бік.  На моєму шляху виднівся старий дерев’яний будиночок, за яким було зручно сховатися. Коли я стояла біля одної стіни, то побачила Вадима який до мене підкрадається.

-Налякати мене хочеш? –запитала я у нього, адже ще за столом зрозуміла, що він ще мені добряче надоїсть.

-Ну не зовсім. Бачу тебе вже теж замастили. –сказав він до мене, хоча я мала лише одну пляму на взутті.

-І це мені каже людина, яка має три велетенські плями на животі. Бачу Настя постаралася. –жартуючи промовила я.

-Ну це тільки початок. Там ніби чисто, ходімо. –швидко сказав Вадим і вхопивши мене за руку, почав тягнути за собою.

Звісно, що мені такі його дії не сподобалися і я швидко відсмикнула з його хватки свою руку. В цей момент на нього полився постріл з темно-синьої фарби і я зрозуміла, що той підступний «жук» хотів заманити мене у пастку. Я почала швидко відступати назад, аж раптом хтось схопив мене і затягнув у ту дерев’яну хатину.

-Сиди тихо. –сказав до мене Арсен, коли до нього у вікно почав говорити Вадим.

-Куди вона поділася? Ти встиг попасти в неї?