Глава 8

Вадим пригальмував на парковці біля університету. Погода погіршилась, періщив холодний дощ, а завдяки шквальному вітру краплини перетворювались на тисячі маленьких голочок. У таку пору Небесний не зміг відмовити сестрі, а тому спеціально заїхав по неї додому. Нехай згадає його турботу, коли страшна правда вилізе назовні. А вона обов’язково вилізе, якщо Максим не триматиме язика за зубами. Скоріше б знайти його…

 — Усім, хто сьогодні побереться до універу, заліки треба автоматом закривати, — позіхаючи, промовила Тоня. — Зараз би лежала у тепленькому ліжечку, і горя не знала.

 — А у мене взагалі день по хвилинах розписаний. Пари до самого вечора, — подивився на годинник. — Ходімо?

 — Постривай, я губи намалюю.

Тоня дістала кишенькове дзеркальце і стала поправляти макіяж. Аж раптом вона завмерла, так і не дофарбувавши нижню губу. 

 — Не може бути… Ти не в курсі, що трапилося в Аліни? — прошепотіла, не зводячи погляду з дівчини, що стояла під дашком біля в входу у навчальний корпус.

 — Тобто? Що з нею? — Вадим визирнув у вікно, але Кіценко не помітив. — Чому ти взагалі заговорила про неї?

Тоня зітхнула. Які ж ці чоловіки сліпі! Обхопивши голову брата долонями, вона повернула її у бік Аліни. 

 — Дивись.

 — Чорт… — скривився Вадим. — Навіщо вона це з собою зробила?

 — Ти тут точно не причетний?

 — Я? — Вадим вирячився на сестру. — Думаєш, це я відрізав їй волосся?

 — Ні, дурко! Просто дівчата фігачать каре, коли у їхньому житті трапляється якесь лайно. 

 — І цим лайном ти вважаєш мене?

 — Я лише припускаю.

 — Хм… Може, вона з хлопцем розійшлася? У неї взагалі був хлопець?

 — Не знаю. Ми про це не говорили.

 — Ви цілий день провели разом, а найголовніше ти у неї не спитала!

 — Якщо тобі це так важливо, то запитай сам, — розвела руками Тоня. 

 — І як ти це собі уявляєш? — Вадим поклав руки на кермо, зображаючи себе за стійкою в навчальній аудиторії. — А зараз подивимось, чи добре ви засвоїли матеріал. Пані Кіценко, дайте відповідь на два запитання: в якій країні світу встановлено найнижчий віковий ценз кримі­нальної відповідальності та чи маєте ви хлопця?

Тоня пирснула.

— Не обов’язково робити це перед іншими студентами. Запитай, коли будете наодинці.

Наче йому так легко організувати цей “тет-а-тет”! Кожного разу, спілкуючись з Аліною, він сильно підставляє себе. І кожного разу втрачає голову.

— Мене це взагалі не цікавить, — буркнув, поправляючи комір піджака.

— Ага, воно і видно, — Тоня сховала люстерко в сумочку, і насунула на голову капюшон, готуючись вийти з машини. — У будь-якому разі я б до неї придивилась. 

Дівчина вистрибнула з машини й побігла до будівлі. Вадим залишився в салоні. Йому знадобилося трохи часу, щоб налаштуватися. Вдавати байдужість до Аліни ставало все важче. А робити це перед усією групою — тим паче.

Не зважаючи на перестороги, лекція пройшла більш-менш нормально. Кіценко поводилась як зазвичай, нічого дивного Вадим не помітив. Лише напружився, коли хлопці почали робити їй компліменти. Шмаркачі. Невже вони думають, що зможуть її зацікавити? Це смішно.

Однак, впевненість Небесного похитнулась щойно до його вух стали долітати уривки розмов довкола Кіценко. Він спеціально удав, що має перевірити записи у журналі, аби затриматись біля студентів.

— Ми з Серьогою заклались, — почав Ілля, підсаджуючись до Аліни. — Він поставив сотку, що ти не погодишся приєднатися до нас сьогодні ввечері.

— А що буде увечері?

— Кіномарафон. Ми накупимо чіпсів і пива, будемо дивитись фільми жахів. Дівчата теж прийдуть, — кивнув у бік старости.

— Я дам кожному з вас по сотці, якщо ви пообіцяєте більше не вигадувати дурнуваті парі.

Вадим насилу приховав усмішку. Він знав, що вона відмовиться.

— Ну чого ти… — насупився хлопець. — Я ж не заради грошей… Мені правда буде приємно, якщо ти прийдеш. Обіцяю, буде весело.

— Без дурниць?

— Звісно! Все культурно, напиватися не плануємо. Та й ти у будь-яку мить можеш піти.

— А мені можна узяти з собою сусідку?

— Бери всіх охочих, — зрадів Ілля. — То ти згодна? Скажи, що згодна.

— Окей.

Небесний ледь не порвав ручкою аркуш, на якому писав. Вона таки здивувала. Навіщо, ну навіщо їй тусити з тими шмаркачами? Аліна вища за посиденьки у свинарнику, які хлопці з гуртожитку звуть домом.

— Кіценко! — вигукнув, не стримавшись. — Ану підійдіть до мене.

Аліна поглянула на куратора та усміхнулась кутиками губ. Новий колір волосся ще більше підкреслював її погляд. Ті смарагдові очі, здавалося, читали його, як розкриту книгу.

— Я вас і звідси чую, — відповіла, чекаючи на реакцію Небесного.

Чого вона добивалась? Щоб він говорив з нею при всій групі? Хотіла, мати більше свідків його сорому?

— Мені… Потрібен ваш підпис.

Аліна піднялась з-за парти, повільно підпливла до його столу. Вадим остаточно втратив контроль над власним розумом. Що він в біса робить? 

— Де розписатися? — зупинилась поруч. Від неї повіяло тим самим квітковим ароматом, що й у кафе. 

— Які у тебе плани на вечір? — випалив Вадим, втягуючи носом повітря. 

— Ви ж чули. 

— Я не слухав, про що ви там говорили. Думаєш, мене цікавлять балачки студентів?

— Виходить, що так.

— То ти погодилась на його пропозицію, бо знала, що я слухаю? — Небесний перейшов на шепіт.

— Так ви таки підслуховували?

— Припини.

— Що саме? — запитала Аліна, хоча прекрасно розуміла, що він має на увазі.

— Нічого, — схопив свої речі та зібрався покинути аудиторію. — Гарного вечора.

— Так, а чому ви цікавились моїми планами?

— Просто хотів нагадати, що в четвер два семінари. Не забудь підготуватися, бо я даватиму самостійну роботу!

Аліна обернулась до одногрупників.

— Народ, Вадим Адамович нагадує, що в четвер буде самостійна! Не забудьте підготуватись.