Глава 8

За вечерею мати вирішила повернутися до того, чого мені вдавалося уникати майже добу. Згадала мою провину. А ще додала нових претензій.

- Скільки тобі заплатила ця жінка? - спитала вона, як суворий роботодавець.

- Я вирішила збирати на навчання, - насилу вгамовуючи тремтіння в голосі, відповіла я.

- Хіба я питала про це?

- Я розумію, що ти хочеш забрати ці гроші, тому відразу пояснюю, що не віддам їх.

- На навчання ти й так отримаєш. Збирати необов'язково. Ти вже налаштована вступати до медичного? - з легким натхненням запитала мати

- Ні, і ніколи не буду, - стиснувши виделку в руці, твердо відповіла я. Від мене зараз мокрого місця не залишиться.

- Тобто тобі, як і раніше, начхати на моє серце? - і ось вона, її головна зброя... Непідйомне почуття провини. – Невже так складно подбати про матір? Чи я зовсім цього не заслужила, на твою думку?

- Якщо тобі потрібно лікуватися, то необов'язково комусь із родичів ставати лікарем. Для цього є лікарні.

- Ти знаєш, як мені потрібен постійний контроль кардіолога. Чи я маю просити про це сторонніх? Влазити в борги, звертатися за розкладом, вислуховувати невдоволення... А скільки разів мені казали, що я вигадую проблеми... Скільки разів мені доводилося доводити протилежне! А ти просто не хочеш!

- Я не бачу в собі ні інтересу, ні здібностей, ні бажання... - несміливо продовжувала відбиватися я.

- Для цього і вчать, щоб здібності з'явилися. Бажання немає? Ледаче дівчисько... Добре. І до чого ж у тебе є інтерес? - мама посміхнулася, щосили демонструючи свою перевагу. Вона впевнена, що я зараз замовкну і здамся.

- Я могла б стати вихователем у дитячому садку. Сьогодні здалося, що в мене вийде, якщо вивчитися та набратися досвіду. Мені цікаво проводити час з дітьми, і вони здебільшого добре йдуть на контакт зі мною.

- Це ти зрозуміла, награвшись із Луї та ще з якоюсь дівчинкою? Це треба ж, як багато дітей прихильні до тебе! – розсміялася мама.

- Займаючись із ними, я почуваюся на своєму місці.

- Не плутай хобі з професією. Ти нянька тільки на час канікул, і поки не вступиш до університету. Медичного, – безкомпромісно додала вона.

- Я втомилася з тобою сперечатися, - роздратовано зітхнула я, і відкинула виделку до тарілки. – Якщо я не робитиму цього, то що ти зробиш? І чому місію твого порятунку не може взяти на себе Вів?

- Взагалі-то, я вже вчуся, - стрепенулася сестра.

- Але чомусь на економічному, - отруйно усміхнулася я Вів. – На тобі, певне, матеріальна місія нашої сім'ї. Я не віддам гроші. Стануть в нагоді, якщо не для навчання, то хоча б для оренди окремого житла.

- Ти не здатна жити сама. Що з тобою стане, уявляєш? - спохмурніла мати, але потім розслабилася. - Не хвилюйся, скоро переїдеш. Коли вступиш до столичного медичного університету, – продовжила вона гнути свою лінію, але я вже не хотіла відповідати. Який сенс? – У цьому університеті навчався Ніколя. Потрібно запросити його до нас. Нехай розповість тобі, що та як, що треба підготувати, що вивчити... І заразом поспілкується з Віві.

- Відмінна ідея, мамо, - цокнула Вів'єн. - Я постараюся піти з дому в цей день, щоб не перетинатися з цим хтивим залицяльником.

- А це ми ще побачимо. Ах так, Наталі, - мати знову звернула свою увагу на мене. – То де тебе там учора носило?

- Я забалакалася з подругами, але нічого не пила, а потім довго не могла спіймати таксі.

- Яка краса. Безробітна дівчина може дозволити собі поїздку на таксі, і навіть не хоче тепер порозумітися з матір'ю, яка її забезпечує!

На моє щастя, задзвонив телефон, і мати вирішила піти відповісти, так і не дочекавшись моїх виправдань. Повернулася у кімнату, і з подивом зиркнула на мене.

- Мадам Віан хоче поговорити з тобою, Наталі. Хтось із її знайомих готовий найняти тебе як няньку на сьогоднішній вечір.

Я насторожено пройшла до телефона, розуміючи, що не зможу відмовити матері Ніколя, і мені доведеться невідомо куди їхати та працювати в чужій родині, але краще так, ніж залишитися вдома. Сподіваюся, дитина виявиться спокійною, і ми з нею швидко порозуміємося.

- Так, мадам Віан, - приречено привіталася я.

- Мадемуазель Лоран, доглянете за мною сьогодні ввечері? - замість голосу сусідки, пролунав спокійний бас Ніколя.

Ну що ж... Це дійсно дитина, не дивлячись на вік, але далеко не спокійна, і вже точно не поступлива.

Душа пішла у п'яти від голосу Ніколя. Навіщо він дзвонить, ще й використовуючи свою матір після того, як принизив мого друга і нагрубив мені? Маман і Вів стали неподалік, з цікавістю спостерігаючи, що довелося взяти себе в руки і не подавати виду, що я здивована. Вони не повинні дізнатися, з ким я говорю.

- Добрий вечір. Розкажіть, будь ласка, що треба зробити, - холодно і суворо запитала я, намагаючись не хвилюватися.

- Наті, вони стоять у тебе над душею? - роздратовано спитав Віан, і я угукнула. - Треба ж, з якими мегерами ти живеш... Поїхали до мене?

- Що? - я остовпіла, хоча він і так перед цим дав зрозуміти, навіщо дзвонить.

- Послухай, твоя мама нічого не дізнається про це, обіцяю.

- Вибачте, але навіщо? - голос вже підвів мене, видавши неспокій.

- Хочу провести з тобою час. Хіба не зрозуміло? - щиро дивувався Ніколя, заганяючи мене в глухий кут. Як відповісти йому, щоб мати не подумала, що я нагрубіянила її подрузі? Цілком не зрозуміло.

- Коли?

- Зараз. Я ж перебуваю поверхом нижче, якщо ти досі не зрозуміла, - глумливо промуркотів він у слухавку. Чи треба мені лізти у ці пригоди? Я не зможу вибратися з них безболісно. А раптом закохаюся? – Десяти хвилин на збори вистачить? Ти зможеш навіть залишитись у мене, якщо захочеш. Скажеш, що попросили переночувати з дитиною. Довірся мені. Ніхто нічого не дізнається.

- А мати? - загадково питала я, щоб не викликати підозр.

- Моя чи твоя?

- Перше.

- Дуже складно так розмовляти... По одному слову, - зітхнув нервово Ніколя, і продовжив. - Моя мама нічого не скаже твоїй. Так, вони дружать, але є надія, що мене моя мама любить більше, ніж свою подругу. А те, що вона про нас дізнається... Не проблема. Я придумаю щось. Ти відповіси? - Віан тиснув на мене, не залишаючи часу на роздуми.