Глава 38

Марк одразу розплющив очі й насторожено сів на ліжко. Попри майже цілковиту темряву, у нічному відвідувачі зміг впізнати Степана. Полегшено видихнув, а то чомусь очікував побачити мавку чи повітрулю. Чоловік приклав пальця до своїх губ, цим самим показуючи, щоб Марк нічого не говорив. Жестами, запросив його вийти. Коли чоловіки покинули кімнату й опинилися на кухні, Степан пояснив:

- Маю тобі дещо показати. Пообіцяй, те що ти зараз побачиш, не розповіси жодній людині, а особливо Софії. Якби тобі це не подобалося, але я їй не довіряю.

Він озвучив те, що й так підозрював Марк. Хлопець долонями протер заспані очі:

- Не впевнений, що хочу це знати.

- Ти мусиш, – забувши про шепіт, викрикнув Степан. Зрозумівши свою необачність, знову понизив тон басистого голосу. – Повір, я теж не в захваті, але тобі доведеться стати чугайстером. Я повинен передати тобі древні знання і всі вони заховані у книзі. Обіцяй, коли мене не буде поруч, а ти володітимеш усіма здібностями, повернешся сюди й забереш її.

- А де ти будеш? – наче не розуміючи прозорого натяку, поцікавився хлопець. Насправді він дуже боявся почути те, що здавалося неминучим. Степан наче відчув це і вирішив відмахнутися від такого незручного запитання:

- Майбутнє непередбачуване. Тож обіцяй, я досі не почув твоєї обітниці.

- Обіцяю, – стиха прошепотів Марк.

Тільки після цих слів чоловік підійшов до дивану, та легко, однією рукою, наче пилинку, відсунув диван убік. Він схилився, потягнув за дошку і відчинив квадратний люк, який непримітно ховався у підлозі. Перевів суворий погляд на очманілого парубка і наказав:

- Спускайся.

Керуючись непереборною цікавістю, Марк без жодних підозр спустився на дно маленького підвалу. Навколо знаходилися полиці з банками наповнених травами та засушеними квітами. Степан опинився поруч і відсунув коробку, яка стояла на старенькому стелажі. Хоч і світло яке надходило з кімнати лише частково падало у погріб, проте навіть у такій напівтемряві хлопець побачив щось схоже на сейф. На мить відчув себе затятим шукачем пригод, які таїлися у дивному підвалі Степана. Чоловік знайшов у коробці ключ і відчинив свій сховок. Вийняв звідти чорну запилену книгу та дмухнув на неї, здіймаючи у повітря пил. Парубок чхнув та затулив свого носа долонями. Господар будинку не зважав на це та простягнув йому товсту книгу, як безцінний скарб:

- У ній записані усі відомі мені відомості про магію та магічні істоти.

Марк з цікавістю взяв її до рук. Обережно перегортуючи пожовклі від часу сторінки, помітив, що текст нанесено розбірливим каліграфічним почерком. На деяких аркушах навіть були малюнки із зображенням дивних створінь. На одній зі сторінок прочитав, що чугайстер може перетворювати мавку на людину, якщо вона перебуває у такій подобі не більше семи років. Для цього варто лише проказати кілька слів та доторкнутися вихором, що перетворить мавку.Степан не дав можливості краще розгледіти книгу та поспішно відібрав її з рук хлопця:

- Пізніше ознайомишся, а зараз повертайся у ліжко. Твоя подруга не спокійно спить, ще зараз прокинеться.

Без зайвих запитань Марк поспішив до кімнати. Йому потрібно прийти до тями та прийняти інформацію про яку щойно дізнався. Найбільше тривожила така пересторога, він розумів - Степан не впевнений, що вони виживуть у бою з повітрулею. Принаймні одного з них чоловік уже завчасно вважав мертвим. Парубок пообіцяв собі зробити все, щоб не допустити цього.

Вранці його розбудив запах їжі. Якісь тваринні інстинкти спрацювали й змусили Марка підвестися та піти туди, звідки доносився аромат. Зайшовши на кухню, побачив Степана, що у фіолетовому кухонному фартуху порався біля плитки. На столі уже стояли столові прилади та порожні тарілки. Чоловік з глибокою мискою в руках розвернувся до гостя і з посмішкою привітався:

- Доброго ранку! Я хоч і не великий кулінар, проте дещо приготувати вмію. Клич Софію, будемо снідати.

Швидко розбудив дівчину і вже за кілька хвилин усі сиділи за столом. Чашки були наповнені гарячим чаєм, а глибока миска - жовтою стравою. Не приховуючи гордості у голосі Степан повідомив:

- Це кулеша, мамалига по-іншому. До неї підсмажив нам яєць і на жаль багатшого сніданку поки запропонувати не можу.

Марк з радістю взяв великий шматок і його смакові рецептори швидко впізнали кукурудзяне борошно. Дівчина без такого запалу, але все ж відрізала собі маленький кусочок і теж спробувала кулінарний шедевр Степана. Після ситної трапези, вони хутко зібрали речі та попрямували до автомобіля. Марк зазначив з якою журбою залишав будинок Степан. Він наче прощався з ним, сумно зачинив двері та поставив іржавий ключ під запилений килимок:

- Бачиш Марку, хоч така схованка здається ненадійною, але ще ніхто не вломлювався у мій дім.

Хлопець зрозумів – чоловік наголосив на тому, де заховав ключ спеціально для нього, наче готував до того, що він має повернутися сам. Лісом йшли мовчки й тільки спів птахів та шум дерев порушували тишу. До автомобіля дійшли швидко і Марк настільки занурився у свої думки, що йому цей шлях видався коротшим ніж вчора. Зручно вмостившись у салоні автомобіля, хлопець завів двигун і вони вирушили у дорогу.

Степан продовжував уперто зберігати в таємниці місце їхнього призначення. Зупинилися біля придорожнього магазину, чоловік накупив як він висловився «гостинці», проте для Марка такий набір продуктів здавався дещо дивним. Автомобіль продовжував рухатися гірськими дорогами, прокладаючи шлях у невідомо для водія напрямку. І тільки після таблички «Національний природний парк Синевир», хлопець здогадався про місце їхнього призначення. Чоловік на підтвердження його припущень заявив: