Хранителі природи

Розділ І. Перший червневий день

У великому мідному казані закіпали трави. Навкруги все пашіло чебрецем, листям чорної смородини, лавандою та м'ятою. Дрова у багатті лагідно потріскували, а вогонь чимдужче окутував метал своїми гострими язиками. 

- Принеси настійку з ромашки. Вона має стояти на поличці, праворуч від засушеної кропиви.

- Так, ба. Вже несу.

За мить біля дверей старенької хатини з'явився силует невисокої дівчини з коротким волоссям, що тримала у руках чималий оберемок ромашок. 

- Цього вистачить? - пролунав дзвінкий голос.

- Звичайно, що вистачить. Нам потрібно лише десять пелюсток. Вкинь їх у казан, і потихеньку помішуй. А я відійду ненадовго, аби нарвати свіжої кропиви. Вона зараз має особливі якості, - з цими словами від казану відокремилася ще одна тінь. Досить низька за зростом старенька бабуся з дерев'яною палицею у руках. 

За хвилину на подвір'ї залишилася лише юна дівчина, що обережно відривали пелюстки і кидала у вариво. При світлі вогню можна було помітити її чорне коротко підстрижене та дещо кудлате волосся, зелені та загадкові, мов ніч, очі, гострий ніс і губи кольору багряної троянди. Зовнішність дівчини була досить звичайною, але всі, хто хоч раз зустрічали її у своєму житті, говорили про присутність у ній чогось магічного, потойбічного та непідвладного словам.

- Цікаво, для кого це зілля. Чи правильно казати ліки. Мені здавалося... - не встигла вона договорити свій короткий монолог, як неподалік у кущах щось заворушилося. Почувся хрускіт гілки. Дівчина вся насторожилася і вже уявляла, як даватиме відсіч великому звірові. У цьому лісі може статися все, що завгодно. Тим паче, що хатина знаходиться у самому його серці, де дика природа диктує свої правила життя. 

Рука сильніше стиснула дерев'яну палицю, з якої тоненької цівкою стікали залишки варива на вологу траву. 

- Хто ти? Виходь, - рішуче пролунав голос.

Декілька хвилин чи можливо скоріше секунд (у таких ситуаціях чомусь ніколи не можеш сказати точно) пройшли у німій тиші. І ось листя знов заворушилося і з кущів визирнула білка. 

- Ларі, це що ти? Моя крихітка, ходи сюди до мене, - лагідний голос додав сміливості маленькому створінню і воно хутко прискакало на своїх чотирьох лапках до босих дівочих ніг. 

- Чому ж ти там у кущах скрадалася, га? Моя пустотлива Ларі. Як же я сумувала за тобою. Зараз принесу трохи горішків. Тільки нікуди не тікай, чуєш?

З цими словами боса красуня хутко побігла до дерев'яних дверей у хатині. Зайшовши в середину, вона взяла жменю лісових горіхів з металевої таці. Хотіла прихопити ще декілька жолудів як почула знадвору:

- Ташо, я на кого залишила казан. Ти де? 

- Вже біжу, - долинуло з невеличкої веранди, прибудованої до будинку, де стояли дерев'яні стіл та лавка. По всьому периметру веранди були розвішані різні квіти та трави, що сушилися для подальшого використання зазвичай у лікувальних цілях. 

- Я сподіваюсь, що ти відбігла лише на мить від казана і весь інший час відповідально перемішувала? - дещо суворо пролунав голос бабусі.

- Ну звичайно. Я додала ромашку і перемішувала. Аж потім прибігла Ларі і мені довелося ненадовго відійти, щоб принести їй горішків. Ось, - і Таша показала на жменю, з якої стирчали зусібіч горіхи. 

- Щож, добре, але все одно стався до варіння відповідальніше. Скоро настане великий день, я це відчуваю. До того часу ти ще маєш стільки всього пізнати і вивчити.

- Який день? - запитала Таша, паралельно годуючи маленьку білочку з рук.

- Поживемо - побачимо, а поки йди спати. Тут залишилося геть трохи роботи і я сама впораюся, а тобі потрібно гарно виспатися, бо завтра зранку підемо з тобою у гори по трави. Можливо там доведеться й переночувати. Хтозна. 

- А що за трави? 

- Здається мені, що під вечір твоя допитливість зростає з блискавичною швидкістю. Завтра все дізнаєшся, - таємниче відповіла стара і почала потроху додавати свіжу кропиву. Ташу завжди дивувало, як бабуся може так легко тримати кропиву у руках і після цього не отримати жодних опіків.

- Ех, добре. На добраніч.

- На добраніч, моя магічна дівчинко.

Таша попрощалася з білкою і віддала їй декілька горішків про запас. Раптом вона теж полюбляє вночі щось похрумати.

Бабусин літній душ був досить примхливим. Коли приїжджає Таша, він зустрічає її своєю несправністю: іноді тривалою, а іноді лише один-два дні відмовляється приймати гостю. Тож поки триває цей період звикання одне до одного, Таша поволі пішла за хатину, помила ноги у нагрітій ще вдень від сонця воді, взула чорні черевики, вмила обличчя і почистила зуби м'ятною пастою. Закінчивши водні процедури, Таша піднялася драбиною на маленький балкон, що вів до ледь помітних серед рослин дверей. За ними ховалася кімната та водночас єдиний особистий куточок дівчини. 

Коли Таша вперше приїхала до бабусі на літні канікули, а було їй тоді років 10, то горище було майже непомітним під товстою ковдрою пилюки. Тут знаходилося кладовище непотрібних та забутих усіма речей. Той день можна урочисто вважати Днем Великого Прибирання. А для його святкування потрібно лише декілька дрібниць: різноманітні миючі засоби з кольоровими етикетками, старі ганчірки, вдвічі більша за вас самих швабра та віник із совком. Після того дня, горище, що здавалося б мало колись "чхнути" від кількості пилу у ньому, перетворилося на привабливу та доглянута кімнату. Щоправда у ній на кожному кроці можна було зустріти якусь рослинність і різниця між лісом та горищем дорівнювала майже нулю. Але дівчинці сподобалася можливість засипати та прокидатися в обіймах природи.

Ще тоді мама з татом до останнього не були впевнені у пропозиції бабусі: залишити вперше десятирічну Ташу, на все літо у неї. Вони ще ніколи не покидали її на такий довгий період часу ще й посеред дикої природи. Приїжджати та провідувати її майже не було б можливості, тож їхні сумніви окутували голови та думки так само, як заволоділо б телебачення усім тілом Таші, якби та залишилися вдома, у місті. Врешті-решт старенькій вдалося переконати батьків і вони погодилися, що постійне перебування їхньої дівчинки на свіжому повітрі краще вплине на її здоров'я, ніж передача "Сімейні мелодрами", що так полюбляла дивитися вечорами мама. 



Lira Whitelake

Відредаговано: 08.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись