Хранителі природи

Розділ III. Таємниці лісу

По стежинці, що вела у гущавину лісу крокували дві мандрівниці майже однакового зросту. Ранкове пробудження природи супроводжувалося їхніми жвавими розмовами, сміхом та енергійною жестикуляцією дівчини у чорних лосинах та багряно-червоній в'язаній кофті. Здавалося, весь світ завмирав навколо них, а ліс намагався якомога більше вловити з їхньої розмови, аби потім розповідати веселі історії небу за чаюванням. Складно уявити, скільки ситуацій сталося на очах дерев, скільки анекдотів було розказано під шелест листя, скільки зізнань у коханні відбулося під їхньою кроною.

Кожен крок лісовою стежкою додавав таємничості та могутності цій зеленій місцині. Ташу зачаровувала кожна гілочка, кожен листочок та кожна квіточка, що траплялася на шляху. Адже у них була своя історія, яку ретельно приховував ліс від сторонніх очей. І проживаючи кожного року три місяці, повністю ізолювавшись від потойбічного зовсім іншого та іноді чужого їй світу, ліс ставав частинкою тіла та душі дівчини.

На деякий час між двома мандрівницями запала тиша, кожна з них думала про щось своє, налаштовувалась на радіохвилю власних думок та міркувань. Їхні роздуми перервало ведмежа, що лежало посеред дороги та грілося під сонечком.

- Яке маленьке та гарненьке. А як виблискує його хутро під промінчиками, немов обклеїне сотнями маленьких діамантів. Цікаво, де його мама, - міркувала вголос Таша.

- Мабуть, пішла шукати сніданок,- відповіла Радослава.

- Шкода, що вони не можуть поласувати такими ж смачними млинцями з варенням, як я. Але сподіваюсь, що їхній сніданок буде не менш привабливим та апетитним. Бувай маленький Діамантику, я б з радістю побула з тобою та можливо пограла б, але боюсь, що бабуся не підтримає мою захопливу ідею.

- Атож, звичайно, що не підтримую. Нам потрібно встигнути дійти до галявини з цілющими травами до полудня, бо опісля вони можуть втратити свої магічні властивості.

- А нам ще далеко йти? Якщо мені не зраджує пам'ять та біль у ногах, то минулого разу, а точніше року, ми йшли не так довго.

- Минулого року дійсно був коротший шлях, але він вів до інакшої галявини з іншими рослинами. Сьогоднішній збір трав буде набагато важливішим. Тож зберігай енергію та сили. А залишилося нам всього лиш пройти таку саму дистанцію.

- Щоооо? Таку саму? Ба, якщо це твій план заморити мене на смерть та витрачати менше часу та ресурсів, аби мене прогодувати, то я його розгадала. Ми й так вже стільки пройшли. Здається, ніби ходимо по колу. Чи може ти просто забула дорогу і я вже можу починати панікувати?

- Ну й жартівниця ти, Ташо. По-перше, план заморити тебе був би дещо необдуманим, адже мені здається, у цьому лісі тебе знає не те, що кожна істота, а й кожна травинка. А по-друге, йти дійсно доволі довго. Але воно того варте. Рослини, які ми сьогодні зберемо, відкриють набагато більше можливостей, аніж звичайні пелюстки ромашки та свіжа кропива. Май терпіння, не завжди доводиться робити в житті те, що хочеш. Будемо вважати, що так я готую тебе до дорослого життя.

- Відверто кажучи, готуєш млинці ти краще, ніж мене до самостійного життя, - сказала Таша і розсміялася.

- Так, досить жартувати. Ти на сміх витрачаєш більше енергії, ніж на ходьбу, - промовила Радослава і собі усміхнулася.

Йшли вони так ще години зо дві, прислухаючись до співу птахів та шепотіння між листвою дерев. Хоч Таша й займалася регулярно спортом, та ходьба лісом з усіма його гірками та горбочками, гілочками та шишками неабияк її втомила.

Коли бажання впасти на землю і закам’яніти від болю, що пронизав тіло, зросло майже до позначки «Втілити задумане», Таша і Радослава вийшли на галявину, посеред якої розрісся величезний дуб. З бабусиних вуст пролунало довгоочікуване: "Прийшли".

- Нарешті, - з полегшенням видихнула дівчина. – Тільки-от я не бачу щось тут жодної рослини. Пуста галявина та й годі. Ти впевнена, що заради цього я ледве не повивертала собі в усі сторони ноги.

- Пам'ятаєш я розповідала тобі, що ліс приховує не одну таємницю і те, що спершу здається звичайним, насправді сповнене магії та чарів. Ось і ця галявина тримає у собі загадку. Йди за мною і все побачиш.

Таша трохи невпевнено кивнула та пішла за бабусею. Радослава підійшла ближче до кремезного дуба і Таша оторопіла, коли побачила викарбуваний на корі дерева слід від долоні. Радослава віддала один кошик онучці і піднесла свою долоню до "вирізьбленого" місця. Спочатку нічого не відбувалося, але потім сталося дещо, що склано описати звичайними словами.

Дерево розчахнулося і з нього вилетіли сотні сріблястих та сяючих метеликів. Вони кружляли у танку над пустою галявиною і мов за командою, одночасно посідали на землю. На кожному місці, де приземлився метелик вмить виріс пагін, з'явився бутон, а через декілька секунд розпустилася квітка. За мить метелики зникли, дерево повернуло звичайний вигляд, а вся галявина тепер була усіяна сотнями сріблясто-білих квітів.

Ташині очі були схожими на два помідора Чері і, аби оговтатися від того, що тільки-но відбулося, її організм потребував декількох хвилин спокою та цілковитого мовчання.

- Вау, - перше, що промовила дівчина. - У мене бракує слів, щоб описати те, що я побачила власними очима. Хоча, може мені це все насправді просто привиділося. Ба, ти теж це бачила?

- Що саме, люба?

- Сотні метеликів, сріблясті іскри, пагони, квіти, а потім раз - і все зникло. Будь ласка, скажи, що ти теж це бачила, а то від цієї історії у мене починає складатися враження, що я звичайнісінька лісова божевільна.

- Можливо ти й трохи неуважна, але точно не божевільна. Я ж тобі казала, що кожен закуток лісу приховує у собі таємницю і можу з впевненістю сказати, що довіряє він свої секрети далеко не кожному, - Радослава договорила і на її обличчі з'явилася таємнича посмішка.

"Бабуся точно щось не договорює, але що, я ніяк не можу збагнути",- Таша подумки прокоментувала слова старенької, поки та роздивлялася магічні квіти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше