Розділ IV. На шляху до магії

Після довготривалої та доволі виснажливої роботи, Радослава запропонувала перепочити та водночас пообідати. У її, приготовленому ще з дома, кошику лежали два пиріжки з капустою та чотири маленькі шматочки пирога з картоплею та грибами. У таланті до кулінарії бабуся могла сміливо змагатися з найвідомішими та найуспішнішими шеф-кухарами світу і однозначно отримала б заслужену перемогу. ЇЇ випічка від одного запаху пробуджує відразу всі рецептори та слинні залози. Хоча сама старенька рідко визнає свої кулінарні здібності і переводить кожен коментар та комплімент у жарт.

Насолодившись їжею, Радослава запропонувала Таші прогулятися трохи лісом, поки сама розсортує зібрані квіти за їхніми властивостями. Дівчинка поняття не мала, як бабуся збиралася це зробити, адже всі рослини були ідентичними. Та вона вирішила запитати про це пізніше, так як ідея вивчити незнайому ділянку лісу була для неї привабливішою, аніж довга розповідь бабусі про різницю між кожною квіточкою.

Таша вміла добре орієнтуватися у лісі, тому не боялися загубитись поміж дикої природи. Воно й не дивно, бо дівчинка вже неодноразово губилася, коли була меншою, через свою неуважність та бажання все дослідити. Одного разу, коли Таша збирала ягоди з бабусею, на малинку сів метелик з яскравим та різнокольоровим забарвленням крил. Дівчина хотіла його спіймати, аби роздивитися ближче, але він вмить здійнявся в небо і перелетів на квітку. Юна дослідниця, не довго думаючи, пішла за крилатою комахою в гущавину лісу. Захопившись перегонами з метеликом, вона так далеко відбігла, що вже не знала, як повернутися назад. Бабуся ж у цей час була «по вуха» в роботі, а точніше у малині, і спершу не помітила зникнення помічниці, а коли озирнулась навкруги і не побачила знайомого обличчя, ледь-ледь всіяного ластовинням, не знала, куди вже й себе подіти.

Таша спочатку трохи запанікувала і вже була на межі між розридатися і кинутися у всі сторони відразу, та все-таки змогла себе опанувати і спробувала згадати, якою стежкою вона прибігла у місце, де зараз опинилась. Аж ось із-під кущів визирнуло білченя. На превеликий подив дівчинки, маленька істота не боялася підійти ближче і з цікавістю в очах підбігло до її ніг. Це була перша зустріч Таші віч-на-віч з мешканцем лісу, після якої у її серці палав незгасаючий вогник любові до тварин.

Білченя, якому дівчинка згодом дала ім’я Ларі, немов зрозуміло її загублений погляд і «показало» шлях до галявини, де стояла Радослава та голосно гукала Ташу. Мить, коли бабуся побачила онуку була одним з найщасливіших моментів життя старенької.

Історія закінчилася, а дружба між Ларі та Ташою залишилася аж до сьогоднішнього дня. Мабуть, так і знаходять одне одного справжні друзі: крізь терни, кущі малини та з палким бажанням прийти на допомогу.

Таша продовжувала своє дослідження нової місцевості, насолоджувалася дзвінким співом зяблика і роздивлялася кожну рослину та квітку на її шляху. Вона п’яніла від краси навколишнього світу та лісових звуків.

- Як же тут фантастично, - міркувала вголос дівчина, так як все одно ліс був порожнім та ймовірність зустріти когось, хто підслуховуватиме її розмову самої з собою дорівнювала нулю, а то й менше. – І чому бабуся не приводила мене сюди раніше. Скільки прекрасного та водночас незвіданого приховує у собі природа. Сотні тварин, тисячі рослин, мільйони комах… Мене повсюди оточують справжні дива. Ось воно те саме життя мрії, про яке, мабуть, співала Барбі. Чи її пісня була про будинок мрії…

Роздуми дівчини обірвав чийсь милозвучний спів. Таша ще ніколи не чула такого голосу. Дівчина зупинилася і краще прислухалася до мелодії, аби зрозуміти, звідки вона лине.

«Невже тут є ще хтось, окрім мене», - подумала Таша. Її серце почало битися гучніше і можна було виразно відчувати вібрацію у тілі від його стуку. Досі дівчинці не доводилося зустрічати людей під час своїх прогулянок. Як тільки вона подумала про це, спів припинився і у лісі знов запанував спокій.

- Так. Стоп. Що за дурниці? Нікого тут немає, а той голос я, мабуть, нафантазувала. Я просто ще не звикла до лісової тиші після шумного міста. Звичайно, має пройти якийсь час, аби й у моїй душі панував спокій. І чому це я так розхвилювалася, - почала заспокоювати себе Таша. Вона набрала повні груди повітря і вже збиралася видихнути, як знов почула той голос і знайому мелодію.

«Єдиний вихід – це піти туди, звідки лунає спів», - вирішила дівчина і пішла на звук з ледь помітним тремтінням у руках.

Ташина дорога тривала недовго, мелодія линула до її вух від найближчого озера. Дівчина стала позаду величезної верби і трохи визирнула з-за неї та її кіс, аби охопити поглядом водяну поверхню. Її серце зі швидкістю світла «полетіло» у п’ятки, коли вона побачила … 

------

Як думаєте, хто так сильно здивував чи може налякав Ташу своїм виглядом?

Діліться думками у коментарях та ставте зірочки, якщо подобається моя творчість. А то я вже й не знаю, коли публікувати наступний розділ, де знаходиться відповідь. Можу завтра, а можу у понеділок)

Всезалежить від вашої активності!