Розділ VII. Вітаю у Дріадені

Холодна вода пристрасно закружляла Ташу у танку. Свідомість дівчини кричала про повернення на сушу, але потужна течія вже підхопила її тіло і понесла у невідомому напрямку. Таша спробувала відкрити очі і тьмяно побачила, що окутана цілковитою темрявою. Раптом їй стало зовсім зле. Легені дівчини терміново потребували кисню, але піднявши голову догори, вона не побачила жодного натяку на світло. Зібравши залишки своїх сил докупи, Таша почала махати усіма кінцівка, але спроби піднятися вверх до життєнеобхідного повітря були марними. Безпорадна дівчина почала задихатися. В її очах потемніло, а останні невиразні рухи руками за мить скінчилися. Водне царство повністю взяло у полон непорушне тіло, що мчало за течією. 

…

- І навіщо ти лише відвідуєш ті кляті уроки першої допомоги, - повний стороннього шуму голос долинув до Ташиної свідомості. – Навчаєшся, а штучне дихання і непрямий масаж серця так і не вмієш робити.

- Взагалі-то я вивчаю тварин, а не людей, якщо ти раптом забула. І досить кричати на вухо, я між іншим з усіх сил намагаюся їй допомогти. Краще покликала б когось, аніж читати мені тут лекції.

- Я цим відразу зайнялась. Ось-ось має прибігти Стефа. Я вже бачу, як вона біжить! Стефо, ми тут!

- Теж мені… Знайшла, кого кликати.

Хоч у Ташиній голові досі щось шуміло та гуділо, як противний пилосос о сьомій ранку на вихідних (під час маминого генерального прибирання), та з кожним вигуком десь згори вона все чіткіше могла розібрати репліки діалогу, в якому, як вона вирішила, брали участь хлопець та дівчина. Аж ось Таша відчула, що над нею повністю нахилилось чиєсь тіло, а точніше голова.

- Я думаю, вона зараз почне дихати. Прошу, вдихни, - ледве не прокричала дівчина над Ташиним вухом.

- Слухай, ти хочеш, щоб вона оглухла чи як?

- А раптом вона мене почує і…

- І за твоє командою прийде до свідомості?

- Ти що знущаєшся з мене!? Я на відміну від тебе хоч щось намагаюсь зробити, аби її врятувати.

- Теж мені знайшлась Мати Тереза. Вона ж розуміла, що робить і що може потонути у тій частині озера. Вже немаленька і мала давно вивчити у школі про небезпеку Смарагдіну.

- Вона взагалі-то не ходила до школи. Точніше ходила, але не до нашої.

- Що … тут відбувається?, - до розмови приєднався ще один захеканий жіночий голос.

Таша не встигла почути відповідь, бо відчула, як в роті з’явився якийсь бар’єр. Дівчина, що тільки-но прибігла, помітила зміну поведінки напівпритомної мандрівниці і перевернула її тіло на бік. З Ташиного роту заструменів фонтан. Після довгоочікуваного полегшення,  дівчина ще продовжувала кашляти, випльовувавати залишки води та поволі оговтуватися.

- Ура! Вона жива!

«Як приємно знов виразно чути вигуки, тим паче, коли декілька хвилин назад, твоє життя трималося на волосині», - подумала Таша і спробувала підвестися, але її тіло було занадто кволим для таких різких рухів.

- Дивись, яка жвава. Ти ще заслабка, аби ходити. Філе, віднеси дівчину до найближчої хатини, аби зігріти. Якби знала, що тут таке, то захватила б теплі речі з собою. Так Міра лише послала мені нерозбірливе повідомлення, що потрібна допомога і навіть не натякнула, яка.

- Я запанікувала, тому не могла зібрати думки, а ти молодець, Стефо, не знаю, що б ми робили без тебе, - трохи ніяково відповіла рудоволоса красуня, - і зачекай нести її у хатину, Феліксе.

- Це ще чому? Дівчина має зігрітися. Подивись, вона вся труситься, - сказала Стефа і показала на збіднілу Ташу, яка сиділа на березі та оглядала місцевість.

- Її не повинен ніхто бачити, інакше нам всім будуть непереливки.

- Що? Міро, що ти вже скоїла?

- Я якраз і хотів це дізнатися, коли ти ввірвалася у нашу тісну компанію, - сказав Фелікс і схрестив руки на грудях.

- Компанію з двох? – глузливо запитала Стефа.

- Знаєш… - хлопець не встиг договорити, як його урвала Таша:

- Я перепрошую, - трохи невпевнено мовила чорнокоса дівчина і на неї вмить витріщилися три пари очей. Тепер вона могла повністю оглянути своїх рятувальників. Ними були троє підлітків її віку: дівчата одягнуті у лляні сукні нижче колін, що підперезувалися тоненькими поясами з квіток та рослин і хлопець, що мав теж лляний образ, але складався він із довгої туніки з короткими рукавами та штанів, що закінчувалися над щиколоткою. Стефа була блондинкою з темно-блакитними очима. Зібране у кінський хвіст волосся закінчувалося трохи нижче плечей. Дівчина була досить маленькою за зростом, порівнюючи з високим хлопцем. Фелікс мав привабливу зовнішність: світло-коричневе волосся, карі очі та ледь помітні веснянки біля носу. Його погляд був уважним та доброзичливим. Усі троє не мали жоднісінького взуття і босоніж стояли на траві. – Я лише хотіла подякувати за те, що врятували мене. І запитати, де я знаходжусь.

- Що значить: де я знаходжусь? – запитала Стефа і перевела погляд на Міру, чиї очі бігали зі сторони у сторону.

- Так, Міро, як ти взагалі знайшла цю дівчину? – підтримав діалог Фелікс.

- Я ж тобі казала, що плила додому, аж раптом побачила тіло, що мчало у напрямку до Смарагдіну. От я й, не довго думаючи, кинулася допомагати. Раптом хтось переплутав шлях і не міг виплутатись з течії. А коли підплила ближче, то побачила, що дівчина зовсім непритомна; кинула тобі сигнал про допомогу і почала витягати її з небезпеки.